Українські народні казки

Пусти, Насте

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Колись жив у Нижнім Березові Антон Кравець. Жінка його звалася Настя. Як поженилися вони, побудував він хату на Пастушаку. Коли клали хату, прийшлося зрубати яблінку, і не знали вони, що на тій яблінці був колись повішеник. З часом у них народилася дитина. І почав ходити Антось до корчми.

Одного разу вночі жінка спала з дівчиною на печи, чує — іде її чоловік та й співає. Прийшов до вікна, постукав і грубим голосом сказав:

— Пусти, Насте!

Жінка скочила з печі, відкрила двері, покликала, але надворі нікого не було. Покликала ще раз і ще раз — ніхто не відзивався. Замкнула вона двері і знов вилізла на піч. Не встигла приклонитися до печі, як раптом знов чує свого чоловіка голос:

— Пусти, Насте!

Жінка встала, йде надвір. Знов ніхто не йде.

— Чо’ ти не йдеш? Я вже студена стою, а ти не йдеш до хати. Широко відкрила двері надвір і крикнула:

— Ходи!

Знов нікого нема. Вона вернулась до хати і знов вилізла на піч. Полежала трохи — знов чути голос її чоловіка.

— Пусти, Насте, бо сам пущуся! Жінка плаче:

— Лишіть мене, люди, що я вам винна?! Лишіть мене геть!

Вона думає, що люди її пужають. Раптом чує — самі двері відкриваються. Розігнувся замок. Чує, закрилися двері і хтось замикає їх знов. Чує, відкриваються хатні двері. Закрилися двері, хтось у полиці мисками тарабанить. Потім виліз хтось на лаву і пішов нею. Перейшов з тої лави на застільну лаву, потім на ліжко. Як ішов попід образи, нагинався. Став ногою на припічок і впхав Насті у волосся кігті. І сказав грубим голосом:

— А пустиш?

Через якусь секунду чи дві забрав руки і пішов лавками назад: по припічку, по застільній лаві, по другій лаві, у двері й надвір. Жінці здавалося, що пройшло вже багато часу. І знов почула вона спів свого чоловіка. Він ніби йшов з гори додому. Підійшов до хати, так само притулився до вікна.

— Пусти, Насте!

Вона з плачем і з криком злізла з печи.

— Шлях би тебе трафив, сякий-такий!

Відкрила вона двері — знов нікого нема. Жінка в страху вертається до хати, і навіть двері не закрила за собою. Пригадала, що треба би засвітити казанець. Підійшла до комина пошукати сірника, і раптом щось імило її за руки. Вона із страху скричала:

— Господи, благовіщення святе!

І другі свята згадала вона. І то її відпустило. Вона засвітила каганець і до рання не спала. А чоловік прийшов аж рано.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
25 грудня 1983 року
Від Малковича Антона Миколайовича (1928 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.