Українські народні казки

Син вовкун

Демонологічна розповідь Гуцульщини

У чоловіка з жінкою був усього один син. І цей син кожного дня спав, а вночі його дома не було. Татови набридло це. Раз була файна ніч. Син знову пішов. А старий збирається і йде за ним назирці. Вийшли за село, дивиться чоловік, а син його паде на дорогу, котиться три рази і встає вже не чоловік, а вовк.

Зайшли в ліс. Виліз тато на дуба і дивиться, що буде. А вовк завив, і збіглося до него багато вовків. Бавляться, скачуть собі. Дивиться чоловік з дуба — іде солдат. Думає він: «Конець солдатови». А вовки подивилися, що солдат іде, розбіглися й поховалися.

їдуть пани залубицями. А вовки подивилися на них, стали на дорозі і не вступаються. Наближаються коні, а вовки давай кидатися на них. Пани почали стріляти і вбили двох вовків. Але вовки не злякалися, роздерли коней і з’їли. Пани повтікали, а коні пропали.

Старий на це подивився, з дуба зліз — і додому. Розібрався, ліг і чекає сина. Син приходить, упав на лужко і спить, як убитий. Мама рихтує сніданок і будить його:

— Вставай, синку, снідати.

Посідали собі на лаву, поклали на лаву миску. Старий з одного боку сів на лаву, стара з другого, а син на стільці. А старий питає:

— Де ж ти був, сину? А син мовчить.

— Я видів, що ти робив. Я був на дубі і видів вас, вовків, багато. Ішов солдат, а ви поховалися. А їхали пани бричкою, то ви їм поїли коні. І вбили пани двох вовків. Я на це подивився і пішов т’хаті. То, значить, ти є вовк.

А син каже:

— Якби ви мене не примітили, то я був би ще рік вовкуном і тоді вже був би до смерти чистим чоловіком. А так я вже буду до смерти вовком.

Та перекинувся на вовка, завив, вискочив вікном і побіг. І більше його вже ніхто не бачив.

Це мені розказував покійний Михайло Драгомирецький, а йому розказував на Сибірі чоловік, у якого він жив на квартирі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
27 лютого 1984 року
Від Підгородецького М. М. (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.