Українські народні казки

Смерть купальської ночі

Демонологічна розповідь Полтавщини

Купайлове свято сягає своїм корінням у доісторичну добу. Наші предки на сьомий день липня славили богиню води й вогню Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства це свято збіглося з Різдвом Івана Хрестителя. З часом ім’я Дани забулося, а Купало дістав ім’я Іван і так закріпився в українському фольклорі.

Так от моя історія зв’язана саме з святом Івана Купала. Всім відомо, що раніше існувала традиція: в ніч на Івана Купала дівчата пускали по воді свої вінки. Куди вінок попливе, там дівчина і знайде свого судженого.

Давно-давно на свято Івана Купала одна дівчина пускала вінок по воді, але він потонув. Це означало, що дівчина ще не знайде коханого.

Наступного року дівчина вирішила звернутися до відьми, яка жила у їхньому селі, щоб подія, яка відбулася минулого року, не повторилася знову.

Коли дівчина розповіла все відьмі, та сказала, що зможе їй допомогти лиш у тому разі, якщо дівчина дасть свою кров. Дівчина погодилась, але відьма сказала, що зілля повинне деякий час постояти, щоб подіяло. Згодом дівчина помітила, що почала старіти, а відьма навпаки — молодшати.

Тоді дівчина відразу пішла до відьми, але та відповіла, що зілля ще не готове і так повинно бути. Коли наступила Купальська ніч, відьма, знаючи, що ця дівчина прийде до річки, обернулася вогняним колесом. У вигляді колеса вона занурилась у воду.

Коли дівчина підійшла до води, щоб знову пустити вінок, відьма обернулася людиною, схопила дівчину за руку й втопила. Все це бачили хлопці. Вони підбігли до річки, схопили відьму і також втопили. Таким чином відьма, яка хотіла омолодитися, вбивши невинну дівчину, померла сама.

З того часу існує традиція пускати вогняне колесо в воду кожного святкування Івана Купала. Таким чином люди ніби знову топлять ту злу відьму.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

4. Смерть купальської ночі. Записано в Хорошках Лубенського району Полтавської області від Самохвала Л. М. (1946 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.