Українські народні казки

Тоя

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Чоловік, у якого була сім’я, закохавсь у сільську дівчину. Вони потайки зустрічалися.

Одного разу, нікого не попередивши, селянин пішов на далекий сінокіс. Доки докошував луку, вже й темніти почало. Проклавши останню загінку, ще раз окинув оком лан. Раптом угледів, що до нього прошкує любка в спідній сорочці і з розплетеним волоссям.

— Звідки вона довідалася, що я заготовляю сіно? — стривожився косар. — Я ж нікому нічого не казав!

За кілька метрів він побачив її суворе обличчя.

— Не підходь! — наказав грізно.

Одначе засторога не подіяла. Відскочив убік, але й це не врятувало, простоволоса з розпростертими руками йшла на нього. Щоб якось відлякати непроханицю, почав розмахувати довкіл себе косою. Проте вона кидалася під гостре лезо...

Й тоді чоловік згадав, що врятуватися від напасниці можна за допомогою відворотного зілля. Глянув довкруги, а неподалік ріс кущ тої. Він висмикнув бадилину, на якій квітли сині пелюстки, що нагадували півнячі борідки, й затиснув стебло в долоні; на диво. Напасниця зупинилася, грізно глянула на чоловіка й невдовзі зникла з виду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

14. Тоя. Записано в смт.Безбородьки Драбівського району від Онопрієнко Євдокії Микитівни (1923). 2009 року.