Українські народні казки

Чарівник Гнат

Демонологічна розповідь Сокирянщини

***

Далеко в Яру жив Гнат. Мав велику пасіку. А їден подумав украсти в него вулики — меду захтів. Пішов він уночі на дідову пасіку, взяв на плечі вулика і несе додому. Приноси додому й каже: «Чи класти його, чи не класти? Нє, не покладу, назад віднесу».

Вертається він з тим вуликом у пасіку і знов каже: «Чи класти, чи не класти? Нє, не покладу, заберу його додому». І носився він з тим вуликом всю ніч.

Приніс він його до діда на пасіку ще раз, уже світає, день робиться. Та й знов каже:

— Чи класти, чи не класти? А дід виходи надвір та й каже:

— Гай-гай, клади там. Я знаю, що ти захотів меду. Іди сюди. Приходи злодій до діда.

— Ідім до хати.

Заходи він до хати. Дід дає йому меду й колач та й каже:

— Бери їж. І щоб тебе більше розум не заносив у діда щось украсти. Ти у діда нічого не вкрадеш. Ніколи.

***

А там був пан, і мав він вісімдесят ґунчів. І часто мисливці приїжджали до него, а він їздив до них, до панів, що полювати любили. Кожний з них мав свою мушію.

З’їжджаються до пана мисливці, мають бити зайців.

Шістдесят мисливців, і кожний має свого ґунча. А дід Гнат каже до панського ватаги:

— Скажи панови, щоб у цьому куску лісу, що напроти мене, зайців не били. Най б’ють десь далі.

— Баринь, дід Гнат казав, щоб тут зайці не били. А пан каже до ватаги:

— Што? Дєд будєт командовать в мойом лєсу? Ґдє хачу, там і буду біть.

І перший загін зробили в тім куску лісу, де Гнат казав не бити зайців. Пустили ґунчі з долини, а мисливці нагорі. Ґунчі гонять зайці, мисливці хочуть стріляти, а жодна рушниця не стріляє. Зайці їм попід ноги тікають, хоть кулаком їх бий. Повтікали зайці, ґунчі вийшли, і ні одна рушниця не вистрілила. Каже пан:

— В чом дєло?

А ватага підходи до него та й каже:

— Баринь, ідіть до Гната і просіть його, бо нічого не застрілите. Пан хоче — не хоче, взяв синжапу горівки і йде до Гната. Приходи, дід поклав закуску, випив з ним і сказав:

— Напроти мене не бий зайців, йди далі, і там будеш бити.

Пан той кусок лісу лишив, пустив ґунчів далі. І що вибігло, то вбили. І ті самі рушниці були.

***

У діда Гната були працівники. Аж з’явився вовк. Ті працівники хотіли бити його сапами, а дід їм: — Станьте, не бийте!

Підійшов дід до того вовка, щось узяв йому з шиї — зробився з вовка парубок. Каже дід:

— Сідай, сину. Парубок сів.

— Відки ти?

— Я з Романівців, — той хлопець каже.

— Розкажи дідови, хто і за що в світ тебе пустив. А він йому:

— Я ходив до дівки і не хтів узяти її. А там є така баба, що за це зробила з мене вовка та й пустила в світ.

Дід на то:

— Добре, йди, сину, додому і прямо до тої баби зайди. І скажи: «Я накинувся на діда Гната, і дід Гнат мені казав, щоб я до вас зайшов і сказав вам, щоби більше таким ся не займали, щоб у світ нікого не пускали. Бо як це повториться, то дід пусти вас у світ, і вас ніхто не спасе. Так ви й пропадете».

***

Прийшов до діда Гната їден чоловік і каже:

— Діду, я з вами піду на полювання. Піду на засід вовка бити. А дід йому:

— Добре, цієї ночі підемо. Приходи той, ідуть в ліс. Дід і каже:

— Я на їден дуб лізу, а ти — на другий. І, — каже, — прив’яжися до дуба.

— Я й так буду. Нащо прив’язуватися?

Той заліз на одного дуба, а дід на другого. І той не хтів прив’язуватися. Тоді дід каже:

— Ти вже добре сидиш? Бо я зараз кличу вовків.

А дід міг кликати вовків. Затруби на вовче горло, і вовки обзиваються, і біжать на той голос. Затрубив дід на вовче горло, далеко обізвалися вовки. І багато їх обізвалося. Дід пождав хвилин десять-двадцять і знов затрубив. І вже ближче обізвалися вовки. А як затрубив дід третій раз, вони вже під горою обізвалися. А той як учув, що вовки вже близько, впав з дуба на землю, крикнув: «А-я-яй!» — і пустився тікати додому. Прибіг лиш в рукавах, бо весь кожух пірвав по корчах як втікав.

Прибігають вовки під того дуба, де дід, очима світять на діда. А дід з дуба — раз! Стрілив одного чи два. А вовки рвуть убитого, щоб не мав дід шкіри. Дід другого стріляє. А вони знов рвуть його і дуба гризуть. Вони дуба гризуть, а дід з рушниці б’є. І бив до останнього — лиш останній лишився цілий, а тих вовки пірвали.

***

Як дід ішов, як завод робив або машина молотила, все ставало і не робило. Всі стоять, а машина не роби. І тоді хтось каже:

— Тут дід Гнат пройшов. Тоді беруть фляшку горівки і біжать за дідом. І просять його. А дід каже:

— Чого ви хочете? Ідіть назад, ваша машина роби. Приходять — машина роби.

***

Мав дід Гнат пасіку. А другий чаклун, такий, як він, наслав на него свої бджоли, щоб у него мед забирали та тому дідови носили. Сів дід і дивиться, що чужі бджоли йдуть до його бджіл. Взяв він вапна і покропив по тих бджолах, побілив їх. А тоді пішов по пасіках і подивився.

— Ага, це твої бджоли побілені вапном. Це ти направив їх на мою пасіку. Більше ніколи не будеш направляти, поки будеш жити.

І вислав дід Гнат того діда бджоли на ліс, і вони назад до вуликів не вернулися. Тоді той довго ходив і просив діда Гната, поки дід вернув йому бджоли до вуликів.

***

Після всього цего вже мав дід умерти. Але чорти не дають дідови вмерти. Хочуть, щоб дав їм душу за те, що служили йому. Але дід був не дурний. Він знав, що завтра має вмерти, і каже до баби:

— Скілко тобі зайців убити на обід, щоб ти мала м’ясо?

Баба сказала, скілко треба. І він дав їй десять зайців. Такий слабий був, а вийшов надвір — і зразу убив тих зайців. Приніс бабі ті зайці і каже:

— Все, завтра я з тобою прощаюся і вмираю. А до тих своїх «хлопців» каже:

— Завтра в мене буде двадцять женців. Мають жати. А ви йдіть накрутіть мені три клані перевесел з дрібненького пісочку. Не накрутите — не вертайтеся, бо поб’ю і покатую.

Та й пішли вони: крутили ті перевесла, крутили і не могли скрутити. І зараз їх крутять. А дід спокійно вмер.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області

Оповідач:

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.