Українські народні казки

Що розкидало ватру
Демонологічна розповідь Бойківщини

Був у нас дідо Савчин Роман. Випасав худобу на полонині Микучин. Одного разу зібрався і пішов з худобою з полонини на три кілометри вглиб лісу. Опинився на річечці в лісі межи горами на полянці. І рішив там переночувати. Наклав під ялицею ватру, подоїв корову, спік собі бульбу, повечеряв і наклав більший вогонь. Та й ляг під ялицею спати. А вночі щось невидиме зачало йому розкидати вогонь.

— Що за мара, що за чорт мені таке робить?! — крикнув дідо. А з ялиці йому обізвалося людським голосом:

— Я би з тобою не тото зробив, але ти — хрещений.

І розкидало воно йому ватру кілька разів. А дідо взяв ті головні і переніс під другу ялицю. Там наклав ватру, і воно вже йому не розкидало.

Переночував дідо Савчин і вернувся на тоту полонину, відки прийшов.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Липовиці, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
25 липня 1994 року
Оповідач: від М. М. Лютака (1918 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Дивіться також: