Українські народні казки

Як баба Федорови допомогла

Демонологічна розповідь Покуття

Хлопець віз у поле гній. А як їхав від гною, коні спудилися і тікали аж до Сороків, цілих шість кілометрів. А там був склеп, а коло того склепу стояв вартівник. Розгорнувся він, підоймив шинелю і спер ті коні. Побитого хлопця привезли додому. Він полежав три дни, а потому упав, його залляла кров, і дістав падачку. І не було на це ніякого ліку.

Той Федір був мій вуйко, мої нені брат. Тато мій поїхав до гуцулів, і порадили його гуцули їхати аж під венгерську границю, до баби. І сказали:

— Як та баба не поможе, то не поможе ніхто.

Тато зібралися і поїхали з Федором до тої баби. Думали вони, що то якась маленька хатина буде, а то була файна хата під бляхою і стайня файна, а на фіртці дзвінок. Там уже стояли чиїсь коні, вже там люди були. Тато потому розказували:

— Зайшли ми на подвір’я. «Слава Ісусу Христу!» Вийшла баба, файна, розкішна. «Навіки слава Богу». Та й говорить: «Федусю, і тебе пригнала біда до баби так далеко? Ідіть до хати, відпочивайте, бо я не буду з вами ниньки мати діла, аж завтра».

Чи тому, що в неї дні були визначені, чи чого — не знав тато, чого вона так сказала.

Переночували вони одну ніч, пробули там ще день, а на другу ніч увійшла баба й сказала:

— Федірку, будемо йти в похід. Розбирайте його.

Тато розібрали Федора, і він пішов у двері, а де ділася баба, тато не виділи.

Довго їх не було, а як прийшли, то Федір увійшов крізь двері, а баба вийшла з кагли. І була вже баба зовсім гола. Татови чупир устав на голові, а горіх перед хати тріщав від вітру. І Федір, і баба були геть мокрі. Каже баба Федорови:

— Клякай.

Укляк він, а вона поклала йому на голову книжку і зачала читати. А тоді знов пішов Федір у двері, а вона в каглу. І знов до хати через якийсь час вернулися: він у двері, а вона в каглу. І так три рази. А як вернулися за третім разом, баба сказала:

— Федірку, вже цего в тебе більше не буде. Не гризися. І сказала баба татови:

— Вбирайте його.

Потім Федір розказував, що вона привела його над річку та й знов читала у него над головою, читала. А тоді його у воду бевхне і сама з ним скаче у воду. І так три рази робила. Він страшно боявся. І помогло йому, і більше в него падачки не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Топорівці, Городенківського району, Івано-Франківської області
19 лютого 1989 року
Оповідач: від Насті Петрівни Сав’юк (1919)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.