Українські народні казки

Як вели корову

Демонологічна розповідь Чернігівщини

Вели корову продавати на колядки. Бо колядки були вже близько. Повставали ми в другій годині ночі з своїм хазяїном. А дома ночувала коняка колгоспна і віз. Положили на віз теля, а корову прив’язали до воза. Хазяїн сів на воза, а я іду слідом за коровою, підганяю, щоб вона не тяглася.

Проїхали ми з кілометр. Вже траса йде на город, а на дорогу вибігає маленька собачка, чорненька така. І зараз до моїх ніг і до корови. Вже на віз дереться та собачка. Ми й не злякалася, хазяїн підганяє коня пугою, а я палицею корову. Я б’ю палицею собачку, а хазяїн устав та пугою. Воно як завищить страшно та й побігло у вуличку. Дивимося, а з тої вулички вибігає баба розпатлана, коси теліпаються. Та ми її не впізнали, бо на тій вуличці було усього два двори. То ми й не знали, з якого вона двору.

Вже далеченько ми од’їхали та й говоримо:

— Видно, ця відьма хотіла нам щось погане зробити. Добре, що ми не злякались і прогнали її.

А тоді стали їхати підводи на базар. Ми стали за селом, дали корові трохи їсти. І вже зовсім нам не страшно. Продали ту корову. Вертаємося додому та й заходимо у вуличку. Дивимося, а там дві такі гарні хазяйки живуть.

Так і не змогли ми розібратися, котра з них відьма. Один раз дивимося

— ніби ця, другий — ніби інша.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

11. Як вели корову. Записав Микола Зінчук у Плоскому Носівського району від Перепечай Мотрі Андріївни (1923) 2008 року.