Українські народні казки

Як загинули наречені

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Багацький леґінь ходив до бідної дівчини. А та дівчина сказала йому:

— Ти не йди до мене, бо твої родичі не дадуть тобі мене взяти. Бо я бідна, а ти — багач. А він клявся:

— Як я тебе не візьму, то щоби я закаменів. І все він так клявся перед нею.

А та дівчина вже була від него груба. Та й мала вона дитину. А тоді він її лишив і вже не йде до неї. Найшов собі другу. Вона нічого йому не сказала, тільки все плакала. Рішив він женитися з тою другою дівчиною. Вже злагодили весілля, вже поїхали вінчатися до церкви. Та й зачав йому піп говорити за присягу. А він уже не годен сказати нічого. Уже закаменів та й не годен відповісти слова.

Взяли його до трупарні, а княгиня пішла собі т’хаті. Замість весілля якийсь там обід зробили. А він у трупарні лежить. І написали до владики, питалися, що з ним робити. А владика відповів, що приїде й подивиться, що то є. А той ще два дні в трупарні при церкві лежав.

В ті дні в сусіди кукурудзу лупили. Та й дівчина, що мала від него дитину, пішла на ту лупейку. А там зійшлося молоді багато та й сміються. Та й вона засміялася. А молоді бахури кажуть:

— Твій милий у трупарні лежить, а ти смієшся? Та пішла би туди.

— Та й би-м пішла, — каже вона, — та й що?

— Ану ж, — каже, — піди.

А вона зібралася та й пішла. А бахури за нею назирці, чи вона таки піде туди.

Пішла вона туди, утворила двері та й каже:

— Видиш, Василю, ти тут лежиш, а з мене сміються.

А він підвівся та й хапнув її руками. Та й знов закаменів. І вона вже не годна розчепити його руки. Вона зверещала, бахури спудилися і втекли. Прибігли на лупейку та й сказали, що там зробився крик та й вони втекли. Дивляться, а вона тягне його на лупейку. Вони скричали на ню, щоби це собі т’хаті тягнула, а не сюди. І вона потягнула його додому.

Приїхав владика, та й розказали йому це все. Та й сказав владика, що треба везти їх до церкви і звінчати, бо він не відчепиться від неї, заки їх не звінчають.

Привезли їх до церкви, завели до престолу. Вона собі сама говорила присягу, а за него — його брат. Як уже звінчав їх владика, тоді він її пустив. І він упав на один бік, а вона на другий, та й обоє були мертві. І поховали їх разом в одній труні.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
14 лютого 1984 року
Від Драгомирецької Марії Йосипівни (1920 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.