Українські народні казки

Як потривожили мертвого

Демонологічна розповідь Гуцульщини

Розказував мій дід, що це було, коли він був ще малим. Померла в него тіта. Погребачі пішли на цвинтар копати яму, а дідова мама каже: — Треба нести їсти погребачам. Понесе Олекса. Злагодили дідови в миски їду та й кажуть:

— Неси.

Дідо поніс ту їду на цвинтар. Погребачі сіли їсти і говорять між собою, що треба ту яму закидати, бо докопалися до старої труни. А дідо каже:

— Що будете закидати? То вже вгнило. Чоканом ту стару труну відбити. Моя тіта не буде сваритися з тим мерцем.

Він сам узяв чокана, скочив у яму і вдарив чоканом по тій труні. І крикнув:

— Вставай, мой, бо вже полуднє!

Відбив дідо кусок труни і вздрів сиву шапку. І такий йому ляк дало, що ледве виліз із ями. Забрав від погребачів миски і пішов додому. І дома такий страх мав, що з хати нікуди би не вийшов.

Прийшов вечір. Після похорону всі лягли спати. А хата була стара, і кругом попід вікна і поза стіл були лави. Дітей було багато, і всім на постелі місця не було. Одні спали на печи, другі на постелі, а дідо ліг на лаву під вікнами. І чує вночі, хтось під вікном крикнув:

— Ти спиш? Вставай, бо вже полуднє!

Дідо зі страху встав і засунувся на другу лаву, за стіл.

А давно завісів не було, двері були на колику. Дідо почув, як перший раз сінні двері отворяються, а потім хатні. І нічого дідо не видить, а чує, що хтось іде. І йде просто д’нему. Прийшло до стола. Дідо чує, що воно ловить його холодними руками за горло і душить. Дідо руками відтрутить його, то воно трошки попускає його горло, а як відпустить, воно знов тисне. І так то з ним боролося, доки дідо не спам’ятався і не перехрестився. Тоді воно пустило. Чув дідо, як воно вийшло надвір і двері заперлися, одні й другі. А дідо зі страху ліг на постіль попри стіну, поза свого тата й маму. А з-під вікна ще крикнуло:

— Ти ще ліг?

І дідо вже до рання не заснув.

Після того дідо сказав, що не буде молитися за мертвих, бо мертві ходять та й людей мучать.

Пройшли роки, дідо вженився, завів собі сім’ю. Одного разу спить він з жінкою на постелі, чує, хтось на печи спить. Чути, як дише. Засвітили — нікого не видко. А як спить дідо з жінкою на печи, то на постелі хтось є. Дідо зачав розказувати про це людям. Що це може бути? І сказав про це попови. А піп на те:

— Треба, щоби ти молився Богу за мертвих, і воно не буде ходити. Дідо став так робити, і воно перестало ходити до него вночі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
9 січня 1986 року
Від Васкула Василя Михайловича (1931 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.