Українські народні казки

Іван Івануш

Українська народна казка Гуцульщини

Була бідна циганська сім’я. Було в тій сім’ї аж семеро дітей. Жінка зварила кулешу, сіли всі їсти і з’їли ту кулешу. А на кришечку насіло повно мух. А господар, Іван Івану́ш, підійшов, тарахнув раз та й убив усіх. Порахував, а тих мух було сто. І він собі приліпив на чолі папір, а там було написано: «Іван Івану́ш убив за раз сто душ». Та й іде по селу шукати роботи.

Зустрічається Іван Івануш з чортом. А чорт питає:

— Ти шукаєш служби? Циган відповідає:

— Так.

— То йди до мене, будеш у мене служити. Най буде, йду.

— Ходи, я покажу, що будеш робити. Ходім, — каже, — по воду.

Чорт узяв волову шкіру і пішли по воду. Набрали води. Чорт каже:

— Будеш носити воду цею шкірою, що я.

А Іван ту шкіру навіть підоймити не годен. Чорт поніс сам. А на другий день чорт посилає з тою шкірою по воду Івана. А Іван то кинути не годен. Пішов з ножем до керниці, сів і обдовбує довкола керниці. Чорти його чекають, а його нема. Довго чекали, а так прийшли туди за ним. Приходять, а Іван довбе ножиком довкола керниці. Питаються в него:

— Що ти робиш, Іване? Він відповідає:

— Я не буду вам потроху води носити. Я цілу керницю принесу.

— Що ти, Іване, ти нам хату затопиш.

Та набрали води в тоту шкіру волову й понесли додому. Кажуть чорти:

— Тепер підемо в ліс.

Прийшли в ліс, чорт витяг смереку з корінням і взяв на плечі. І сказав:

— Отак будеш брати й носити.

А він не годен так носити. Набрав мотуззя, пішов у ліс та й в’яже смереку до смереки. Та й не стало йому мотуззя, він налупив личчя та й далі в’яже. Та й сидів у лісі до вечора. А чорти чекали, чекали та й пішли за ним.

— Що ти тут, Іване, робиш? А Іван каже:

— Я не буду вам по одній смереці носити. Я вам увесь ліс за раз принесу до хати.

— Та що ти, Іване? Та ти нам хату завалиш. Взяв чорт смереку й поніс додому.

На другий день чорт сказав:

— Ходім, Іване, яблука рвати.

Пішли в сад, вилізли на яблуню і рвали. Чорт рве скоро, а Іван кусає яблука, їсть. Не рве, бо знає, що він не годен більш урвати, як чорт. Чорт притяг верх і рве, а Іван ніби й собі до тої гілляки причепився. Чорт обірвав гілляку й пустив. А Іван тримався за ту гілляку, і ним кинуло аж у копиці, що на землі були. А там був заєць, і він імив того зайця. І каже:

— Не буду більше рвати яблука, бо я впав. Чорт зліз з яблуні й пішли додому.

На другий день каже чорт:

— Ану, Іване, хто з нас годен дужче побігти?

Прийшли вони на корчованку, де пнів багато викорчуваних. І сказав чорт:

— Тут будемо бігти. Хто дужче побіжить.

А Іван каже:

— Я маю меншого брата. Ти перший раз з моїм братом побіжи. Та й Іван пустив зайця, і чорт разом з ним побіг. Як побігли тими пнями! Заєць легший та й скоро побіг, а чорт не міг його наздогнати.

Прийшли вони додому, а на другий день чорт каже:

— Ходім свистати. Хто дужче свисне.

А хитрий циган зробив собі такий гачок. Та й ідуть вони свистати. Свиснув чорт, луна лісом відбивається. Свиснув чорт другий раз — листя з дерев попадало на землю. І каже чорт:

— Тепер свищи ти.

— Як я, — каже, — свисну, то тобі очі можуть повипадати. Замотай очі, аби тобі не випали.

— Добре, — сказав чорт, — замотуй.

Замотав він чортови очі катраном, і свище Іван. Трошки свиснув та як дав йому тим гачком, то пробив катран і вибив око. І сказав чорт:

— Більше не свищи, бо вже й так мені одно око почуріло *. А на другий день каже чорт:

— Підемо кидати вгору булаву. Хто вище кине?

Та й кинув чорт булаву вгору — булава вернулася десь за півгодини.

І сказав чорт:

— Дивись, я кидаю ще раз.

Та як кинув чорт ще раз, то зо дві-три годині тої булави не було. А як вернулася, то на півметра в землю забилася. А Іван каже.

— Я не буду так кидати, щоб вона верталася. Я як кину, то там вона й лишиться. У мене там є тато, мама й браття. Я кину їм булаву, вони будуть з неї кулі робити та чортів бити.

Та й рукою махає Іван над собою.

— Розступіться, святі, щоб я вас не побив. А чорт напудився та й каже:

— Та де?! Не даю я булави на кулі. Та взяв булаву і поніс її додому.

А ввечері радяться чорти, що робити з циганом. Та й кажуть йому, би він собі вже йшов додому. А він сказав:

— Міх грошей. Інакше не піду. Вони йому сказали:

— Вже нам слуги не треба. Іди собі. Але він не йде. Що робити?

Пішов Іван спати. Але він подумав, що вони можуть щось із ним зробити, і пішов спати не на то місце, де все спав. Там, де

Іван все спав, він поклав трухлу ковню * і накрив її своїм сардаком *. А сам пішов у друге місце спати.

А чорти в дванадцятій годині ночі повставали і всі дванадцять били булавами по тій накритій сардаком ковні. І побили її геть і сардак пірвали на шкамутки *. Пішли всі до хати, та й говорить оден:

— Я так дав йому, що він і не кинувся. А другий каже:

— Я теж йому так дав, що він і не писнув.

І всі вони раді, що вбили цигана. А на рано приходить до хати Іван і каже:

— Мене так блохи кусали цеї ночі, що я спати не міг.

А чорти думають: «Як ми його били, а він говорить, що блохи кусали. Мусимо давати йому гроші, аби він ішов від нас геть». І набрали йому міх грошей. А він каже:

— Піднесіть мені цей міх додому.

То вони дали йому ще одного чорта, і той чорт поніс йому міх з грішми додому. Приніс чорт мішок, поклав у хаті й сів на лавицю. А циган шепнув жінці, аби набрала в міх вовни. Хоче показати чортови, який він моцний. Узяв він одною рукою той міх з вовною та й кинув на під. А діти кричать:

— Мамо, їсти! Мамо, їсти! А вона їм каже:

— Їжте дідька.

А дідько, як це вчув, то так з хати тікав, що чуть ноги не поломив.

Походження та примітки

* Чурі́ти — текти.

* Ко́вня — шматок колоди або викорчуваний пеньок.

* Сарда́к — гуцульська куртка з домотканого сукна.

* Шкаму́тки — клапті.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старий Косів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 лютого 1989 року
Оповідач: Лукашко Марія Федорівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також