☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Іван Швець і розбійники
Українська народна казка Покуття

Іван-швець мав п’ятеро дітей. Та й каже йому жінка:

— Іване, ти купив би межи дітей корову.

— Куплю, куплю.

Пішов на ярмарок, купив корову. Жене її додому. А дорога вела через ліс. Але хотів задля себе. Та й корову присилив до дерева, а сам відійшов трошки далі. Вертається — корови нема. А він же лиш на пару метрів від корови відступив. Він ні живий, ні мертвий.

Але чує він, вийшли з підземного сховища збуї. І старший збуй їм роздає завдання:

— Ти маєш живого пана привести. Ти маєш паню вбити... Так роздав їм роботу. А один каже:

— Де ключі класти?

— Кидай тут у корч.

Кинув той ключі та й пішли. А той чоловік підходить, бере ключі, відмикає то сховище, заходить туди всередину. Дивиться, є його коровка, одного сусіда вкрадені воли є, другого. І коні там є. Подивився він і йде далі, дивиться, повно грошей, срібла, золота. Іде далі — повно трупів. Умерлих, побитих.

Бере він віз, виносить, складає. Склав, узяв на віз сім трупів, бере собі півмішка золота й срібла і їде додому. Повертає до ксьондза та й каже:

— Отче, біда ні спіткала. Йшов-єм через ліс і надибав сім трупів. Треба поховати їх, де людей ховають.

Каже ксьондз:

— Нічого, Іване, поховаємо, замовте копачам ями. Замовив він ями, заплатив ксьондзови, поховали. А жінка все з ним свариться:

— Чоловіче, ти не купив корівку, але купив коні.

— Нічого не говори, жінко. Я кіньми буду заробляти. Але його кортить ще раз туди піти. Каже:

— Вже трохи грошей заробив, іду, жінко, за коровою. Куплю межи діти.

Пішов у ліс, на місце, де збуї жили. Заховався, чекає, вийшли збуї. Старший роздає їм завдання. Кинули ключі в корч і пішли. Він відмикає знов то сховище, заходить туди знов. І ніц не робить, лиш виносить і складає віз, впрягає добрі коні і бере знов сім трупів, і бере собі два мішки золота. І знов повертає до ксьондза.

— Отче, знов їхав я з ярмарку і біда ні найшла, знов найшов сім трупів. Треба поховати.

— Добре, Іване, замовте ями, поховаємо. Поховали.

Але в тім селі жив пан. Продає він свій двір і продає майно. Не хоче жити в селі, хоче їхати в місто. Десять багачів складаються, хочуть то купити. І все їм не стає грошей. А Іван іде до пана і купує всю землю його і весь маєток. Уже Іван паном.

А в селі на другу Богородицю храм. Та й люди посходилися з усіх сторін, і приїхав якийсь такими здоровими кіньми. Має на возі десять бочок з медом, щоб міняти мед за збіжжя. Та й питає:

— Хто у вас був бідний, а тепер багачем зробився? А жінки кажуть:

— У нас Іван-швець був бідний, а тепер став паном.

А то був один з тих збуїв, з того сховища. А Іван, як був у тому сховищі, узяв зелену шовкову спідницю. Вийшли люди з церкви, а Іванова жінка в тій спідници. І збуй пізнав на ній ту спідницю.

Та й їде той збуй з тими бочками проситися до Івана на ніч. І приймив його Іван. А пізньої ночі той збуй стягає з бочок обручі і випускає збуїв. І нападають на Івана, щоби його вбити. Але там був окоман, і жонца був. Та й відбили збуїв, і збуї нічого не вшкодили Іванови.

Продає Іван свій маєток і купує за селом корчму. І в ті корчмі жиє. І так ’му добре йде.

Але одної ночі ковтає хтось:

— Отвори! А він каже:

— Мені не можна вночі нікого пускати в корчму, заборонено від уряду й від віта.

Збуї розломили двері і входять до корчми. Каже збуй:

— Вклякай, най ті голову зітну. Вклякає він і каже:

— Най си помолю перш богу.

І вклякає жінка його, вклякають діти. Моляться, моляться. Найстарший збуй питає:

— Уже чи ні?

А вони далі моляться. Нарешті надворі задзеленькотіла зброя. Входить до хати військо і всіх збуїв забирає. А послідній жовнір каже:

— Жий, Іване, спокійно, тут нічого тобі вже ніхто не зробить. Це ті вояки тебе врятували, що ти поховав їх тіла.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області 28 лютого 1987 року Тутецький Василь Дмитрович (1911)