Українські народні казки

Іван Шут

Українська народна казка Буковини

Іван Шут робив у царя придворником. Каже йому цар:

— Іване, до мене завтра мають з’їхатися на бенкет царі. Ти повинен ходити й дивитися, щоб ніде муха не сіла. Де сяде муха, ти повинен її вбити. Дав йому цар нагайку — ручка з козячої ноги — щоб він бив нею мухи.

Всі сидять за столами, а Іван проходжається і дивиться, щоб ніде муха не сіла. А муха сіла турецькому цареви на лисину. Іван ударив ту муху і розбив цареви голову. Піднявся шум. Цар каже йому:

— Іване, ось тобі бричка, ось тобі кінь. І забирайся, щоб тебе на моїй землі більше не було.

— Ваше імператорство, — говори Іван. — Ви ж говорили мені, щоб я вбив муху, де не сяде. Я ж не винен, що вона сіла турецькому цареви на голову.

— Без розмови забирайся, бо ти мене зганьбив, — каже цар. Запрягає Іван коня в бричку і їде в Туреччину. Заїжджає в їден багатий маєток. Там жив пан Аксан Аксанович. Каже йому Іван:

— Продайте мені землі.

— Скілко ж тобі продати?

— Такий кусок продайте, як сидіння на бричці. Кілко ви мені скажете, тілко я заплатю. І мені треба документ, щоб було написано, де я взяв землю і як я взяв. І щоб були ваш підпис і печать.

Вирізав собі Іван латочку землі з травою і поклав на бричку на сидіння. Заплатив Аксану Аксановичу, і той дав йому документ з печаттю. Сів на бричку і їде назад у Росію. Приїхав аж до царя під браму. Дивляться царські слуги — Іван приїхав.

— Відчиняйте браму, — каже, — най я заїду.

Ті відчинили браму, він заїхав усередину. Цар виходи на балкон.

— Іване, я ж тобі сказав, щоб тебе на моїй землі не було!

— Я ж не на вашій землі, я на турецькій. Встає з сидіння, а під ним кицка землі з травою.

— Це, — каже, — турецька земля.

Цар подивився на документ — все правильно.

— Ти хоч на турецькій землі, але з мої виїжджай, — сказав цар.

І поїхав Іван. Виїхав він з царства і наймився в багатих євреїв, що брали в посесію землю.

— Що ж ти, Іване, можеш робити? — питають євреї.

— Я можу курчата висилювати.

— Кілко ж ти за раз можеш висидіти?

— Сто штук.

«Він може замінити п’ять квочок», — подумали євреї. І дали йому окрему кімнату, ящик з яйцями та й посадили його на ті яйця. Носять йому їсти, води. І сказав він, щоб ніхто туди не заходив сторонній.

Сидить Іван тиждень, сидить два. Найшов собі цвяшок. Проб’є яйце з двох кінців, вип’є його і назад під себе покладе. І так щодень по штири-п’ять штук випиває. Просидів він три неділі, вже повинні лізти курчата.

— Ну що там, Іване? — питають євреї. — Нічого не чути?

— Нічого. Я сидю добре, обгортаю їх.

Посидів Іван ще тиждень, знімають його з гнізда, починають розбирати яйця, перевіряти, а вони всі порожні.

— Що таке, Іване? — питають.

— Не знаю.

— Що ж буде? Ти тілко сидів і курчат нема.

— То так і буде.

Та й пішов Іван собі далі. Може, ще й тепер ходи по світі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Гвоздівці, Сокирянського району, Чернівецької області
18 березня 1979 року
Оповідач: Ґанґал Федір Кирилович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.