Українські народні казки

Іван та розбійники

Українська народна казка Полтавщини

Жили чоловік та жінка. Довго у них не було дітей. Аж під старість послав їм бог синочка. Назвали вони його Іваном.

Батько був мисливцем, то й жили вони в лісі в невеликій бідній хатці. Коли хлопець підріс, став його батько годувати оленячим мозком.

А в тому лісі жили розбійники. Вони грабували багатих, забирали в них гроші, золото. Усе накрадене ховали в кам’яній горі у печері. А вхід до неї вони заклали великим каменем , який ніхто не міг зрушить з місця.

От одного разу вся сім’я пішла в зарості, щоб назбирать хмизу. Та, на біду, заблукали в темному лісі. Ходили вони, ходили лісом та й натрапили на кам’яну гору, в якій була печера з розбійницькими скарбами. Захотіли зайти в печеру, та камінь великий-превеликий не впускає. Тоді Іван як підійде до каменя, та як закричить страшним голосом:

Мене батько й мати кохали,

оленячим мозком годували!

І як схопить того каменя, як швиргоне. Так і покотився з гуркотом униз. Зайшли вони до печери і остовпіли. По всій печері блищали купи золота, цінного каміння . Понабирали вони всього скільки могли та й рушили дорогу додому шукати.

Не встигла сім’я з гори спуститься, як доганяють їх розбійники. Уже побачили лісові бандити, що їх і самих пограбовано. То й кинулися шукать своїх кривдників. Прощалися вже чоловік та жінка з життям. А Іван підбіг до здоровенного дуба, ухопив його обома руками і закричав страшним голосом:

Мене батько й мати кохали,

оленячим мозком годували!

Вирвав хлопець з коренем дуба, обкрутив його кругом себе і вбив на смерть всіх десятьох розбійників.

Невдовзі натрапили вони на свій старенький віз із хмизом та знайшли дорогу додому. За розбійницькі скарби зробили собі нову хату, сарай. Купили коней, різну худобу, гарний одяг придбали та й зажили в гаразді.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

62 (4654). Іван та розбійники. СУС (676). Записав Яковенко Владислав (7 клас) 2008 року.
Оповідач: Воробйов Володимир Петрович (1936 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.