Іван і Мошко
Українська народна казка Кіровоградщини
Їхали вдвох мужик Іван і єврей Мошко. Їхали довго. Вечір наступив. Мужик поганяв коней, а Мошко, сидячи, спав. На руках він тримав шкатулку з золотими монетами. От Іван тихенько зупинив коней і почав ремонтувати колесо воза, а Мошко спить та спить. Іван тихесенько у того забрав шкатулку з рук та й заховав у лісі, позначивши на дорозі місце схованки. А сам заліз на воза і поїхали далі.
От Мошко проснувся, а шкатулки немає. Він питає у мужика:
— Чи не брав ти шкатулки з монетами?
А той відповідає, що не брав. Тоді Мошко каже:
— Ой, Іване, ти, напевно, дуже сором’язливий, то повторюй за мною: «Їхали ми отако».
А Іван каже:
— Ну, їхали ми отако.
— А колесо стук.
Іван повторює:
— Ну, колесо, стук.
— А шкатулка — пух.
А Іван каже:
— Ну шкатулка пух.
— А Іван хап.
А Іван каже:
— Ня.
І так повторює багато разів. Ну тоді Мошко каже:
— Підемо в поліцію.
Пішли, обшукали Івана, найшли, що й колесо було поламане, але шкатулки не було. Ідуть вони вбоє додому.
А Мошко й питає Івана:
— Скажи мені, ти зо мною проробив 20 років. Ти був дуже хорошим робітником, і знав я тебе дуже добре, а ти обдурив мене. Шкатулка ж сама нікуди не ділася.
А Іван каже:
— Хоть і знав і знаю, та нічого не скажу. І не треба було довіряти, бо монети — річ дуже приваблива!