Українські народні казки

Іван і чарівні коні

Українська народна казка Буковини

Один чоловік мав три хлопці. Була в нього десятина пшениці, і щось приходило ту пшеницю толочити. Каже батько:

— Що робити, хлопці? Треба стерегти. Старший син Василь каже:

— Я буду стерегти.

Стеріг він, стеріг, а десь коло середини ночі заснув і не встеріг. Подивилися рано — паслося щось у пшениці. Каже тоді син Николай:

— Я вже буду стерегти.

І теж стеріг, але десь коло середини ночі заснув і він. На третю ніч каже найменший син, Іван:

— Я буду стерегти.

А вони його за дурного мали.

— Куди ти, дурняко, збираєшся? — кажуть. — Ми розумні, та не встерегли, де вже тобі!

Але Іван не послухав їх. Всукав собі вужище, вибив із стільця ніжку, взяв з собою усе те і пішов пазити.

Прийшов він у поле, сів на стілець і стереже. Лиш придрімає, а стілець перевертається, і хлопець пробуджується. Стереже до половини ночі — нема нічого. Пройшло ще трохи часу, і прилітають три коні, як змії. Іван закинув на них вужище і всіх трьох половив. А коні файні такі: один гнідий, другий сивий, а третій вороний. Кажуть йому коні:

— Висмикни з нас по шерстині, ми тобі в пригоді станем. Як треба буде, то припечи шерстину.

Він висмикнув по шерстині і відпустив їх.

А цар на той час оголосив: «Хто дістане мені морське порося, того зроблю першим міністром». Морське порося жило на крутій скалі, і треба було доскочити до нього конем.

У призначений день з’їхалися з усієї держави хлопці на конях до тої скали. Василь і Николай вибрали найфайніших коней і теж поїхали. А Іван знайшов якусь нещасну кобилу та їде й собі. Та запхався з тою кобилою під міст. Іде весілля, сміються з нього. А він вийняв сиву шерстину і припік її вогнем. І зразу прилетів до нього сивий кінь та й каже:

— Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим.

Вліз Іван у ліве вухо і виліз правим убраний, як панок. Та сів на сивого коня і поїхав туди, де було морське порося.

Усі скачуть на конях — не годні доскочити. А Іван підлетів, забрав порося і поїхав.

Повернулися Василь і Николай, розповідають: «Якийсь панок узяв морське Порося. А в нього кінь, що кінь!» Та й не знають, що то був їх брат.

А цар дає нове оголошення: «Хто дістане звіра льогу, тому даю півцарства».

Їдуть браття діставати льогу, а Іван і собі збирається. Вони сміються: «Куди тобі, дурному!»

Поїхали браття, а він узяв якогось замордованого коня і їде. І знов запхався під міст. А люди сміються, кажуть браттям: «Ади, ваш брат».

Сидить він під мостом. Усі попроїжджали, а він припікає червону шерстину, прилетів гнідий кінь та й каже:

— Влізь мені у ліве вухо, а вилізь правим. Як вліз Іван, то виліз такий вбраний! Панок! Приїхали всі до високої гори. Підлітають, а досягти льоги не годні. А Іван під’їхав і раз! — забрав льогу. Та завіз додому і заховав. Браттям нічого не каже. А ті приїхали й розповідають: «Якийсь панок узяв льогу та й поїхав». Та й не знають, що то був їх брат.

На третю неділю цар посадив свою дочку у палаці на шостому поверсі й оголошує: «Хто дістане перстень з руки моєї дочки, за того її віддам».

Почало з’їжджатися багато людей з цілої держави. Поїхали й Василь з Николаєм. А Іван знову знайшов замордованого коня. Їхав, їхав, забився у болото під мостом та й смикає того коня, а як проїхали всі люди, вийняв чорну шерстину та й припік, і прилетів вороний кінь.

— Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим, — каже кінь. Вліз він у ліве вухо, а правим виліз у золото вбраний!

— Сідай на мене, Іване, і добре держися, — попереджає кінь.

Приїжджають вони до того палацу. Ніхто не може перстень дістати, а Іван розігнав коня, підлетів — хап! — і взяв. Привіз він перстень додому та й заховав його.

Цар оголошує: «Хто взяв перстень, морське порося і льогу, най приїжджає. А Николай та Василь дізналися про Іванів сховок, та й хочуть всім заволодіти.

— Я віддам перстень, морське порося і льогу, а що ж мені? — запитує Іван.

— Усе, що хочеш? — кажуть брати.

— Врубай собі букатку з голови, то дам тобі морське порося й льогу, — каже Іван Николаєві. — А ти врубай собі мізинний палець на правій руці, — каже Василеві, — то матимеш перстень.

Старші брати дали все, що Іван хотів, а він дав Василеві перстень, а Николаєві — морське порося й льогу.

Показав Василь перстень цареві, і той дає за нього дочку. А середущого робить міністром і дає половину царства.

Василь не має пальця і сидить на весіллі в рукавицях, а Николай — ватажел у нього — не має кавалка голови і сидить у шапці.

І сказав Іван: «Ану, скиньте з ватажела шапку!»

Скинули з Николая шапку, а там нема кавалка голови, Іван вийняв із кишені той кавалок і показав — точно з Николаєвої голови букатка. «Ану, скиньте з молодого рукавиці!» — сказав Іван. Скинули рукавиці, бачать бракує пальця. Іван витягає палець з кишені. Приклали — Василів палець! Аж тоді всі дізналися, хто насправді здобув морське порося, льогу й перстень.

І цар прогнав Василя й Николая, а дочку віддав за Івана, зробив його першим міністром і дав половину царства.

Походження та примітки

Іван і чарівні коні. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 530 + 530А (епізод). Записано 5 червня 1977 року в селі Білівцях Хотинського району Чернівецької області від П. П. Рудого (1919 року народження, пенсіонер). Варіант запису 9 грудня 1979 року в селі Росошанах Кельменецького району Чернівецької області від Софрона Домінтійовича Чабана (1904 року народження, колишній колгоспний коваль, пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.