Іван, селянський син

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі змій брав щодня по одній людині собі на поживу. І кожна сім’я мала дати. Давали за чергою. Та й каже громада:

— Хто би такий найшовся, аби визволив нас від змія? Аби змій більше людей не брав?

А Іван, селянський син, не жив у тім селі. Прийшов він у те село та й каже:

— Я піду та й спробую. Я не боюся змія. Я йду до него.

Та й пішов Іван до змія. Прийшов, а змія нема дома. Лиш дівчина сидить, панова дочка. Змій приніс її, але ще не з’їв. Каже йому дівчина:

— Летить змій. Чуй, як гудить. Тікай, — каже, — бо змій і тебе з’їсть.

А Іван каже:

— Я не боюся змія. Я прийшов його вбити.

— То сховайся під корито.

Він ляг, дівчина його коритом привалила і зверху сіла. Змій прилетів та й каже:

— Тут людським духом чути. А дівчина каже:

— Не знаю, чим чути. Тут не було нікого.

Змій походив, пошукав та й не дивився під корито. Та й ляг спати. А дівчина тихо каже хлопцеви:

— Змій спить.

Він виліз з-під корита, тихенько підсунувся до змія і стяв йому дві голові. А змій схопився з одною головою та й зачав бігти за ним. А він як махнув шаблею, та й відтяв ту третю голову. І змій згинув.

Прийшов він, а дівчина каже:

— Чуй, уже гудить, уже летить шестиголовий змій. Іди під корито.

Прилітає шестиголовий змій. Та й каже:

— Щось тут людським духом чути. Хто тут був? А дівчина каже:

— Нікого тут не було. Я не знаю, що ви чуєте.

Змій походив, походив усюди. Та й нічого не находив, та й ляг спати. А Іван, селянський син, підкрався та й утяв йому дві голові. А змій схопився та й до Івана. А Іван ще раз махнув шаблею та й стяв ще дві голові. А змій з двома головами женеться за ним. А Іван махнув шаблею та стяв йому ще тих дві голові.

А дівчина каже:

— Іди, Іване, відци, бо ще прилетить змій, який має дванадцять голів.

— Я не боюся його, — сказав Іван, селянський син. Прийшов Іван до тої дівчини, запер двері та й каже:

— Я лягаю спати коло цего вікна.

Поставив він шаблю коло себе, ляг та й спить. Чує, а дванадцятиголовий змій прилітає під то вікно. І пхає у вікно три голові. А цей тих три голові утяв. А змій всердився та й знов пхає три голові, бо не годен за раз усі голови забити у вікно. А Іван утяв ще й тих три голові. Вже лиш є шість. Змій розсердився ще дужче і забив у вікно чотири голові. А він утяв і тих чотири. Змій забив ще дві. А Іван утяв і їх.

А тут пан прийшов, тато тої дівчини. Побачив він ті зміїні голови і кров та й дуже напудився. Він думав, що його дочки вже нема, і дуже втішився, як увидів її живу.

— То ти це зробив? — спитав пан Івана.

— Так. Я ослободив весь народ. Уже не будуть брати змії людей, бо зміїв уже нема.

Та й оженився Іван, селянський син, з тою панською дівчиною. Та й їли й пили, а в рот не попало. Може, вони ще й тепер жиють та й постолом добро везуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
1 листопада 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.