Українські народні казки

Іван-дурень

Українська народна казка Полтавщини

В одному гарному селі жили дід і баба. Було в них три сини, два розумних, а один був дурненький. Усі його називали — Іван-дурень. У ті часи бідність була, сини ходили до 15 років в самих сорочках, без штанів. Неподалік була церква.

І от вони надумали украсти у батюшки сундук. У сундуку були гроші і золото. На сторожі поставили Івана-дурня і сказали:

— Як ітиме батюшка, то свиснеш.

Ну от тільки вони до сундука, а тут нагодився батюшка. Іван-дурень кричить:

— Не йдіть, батюшка, бо свисну.

І так повторив багато разів. А батюшка все одно йшов. Ну він його й «свиснув», ударив і вбив.

Прибігли брати і побачили батюшку мертвого. Вони викопали яму і поховали його. А Іван все бачив. Хлопці побігли звідтіля і слідять за Іваном, що він буде робити. А Іван пішов до матушки і каже:

— А я знаю, де батюшка.

А брати злякалися і вбили цапа, відгребли могилу батюшки і поверх заховали. А Іван привів матушку до могили та одгріб трохи землі, а там роги та каже матушці:

— А ваш батюшка з рогами?

На другий бік перейшли, одрили, а там хвіст із цапа. І так матушка не знайшла батюшку. Сундук із золотом залишився братам. Іван нічого не отримав. Всі люди казали, що він дурачок.

Брати продали золото і більше не бідували. Покупляли штани і не ходили у самих довгих сорочок.

Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

191 (4861). Іван-дурень. СУС 1600. Записано 2008 року.
Оповідач: Гур’євська Лідія Хомівна (1934 року народження), Лукім’я, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.