Іван-квочка
Українська народна казка Поділля
Ходить Лейба по ярмарку і всіх зустрічних людей просить:
— Люди добрі, скажіть-порадьте, як розвести курчата? Яку курку не насаджу на яйця, а вона, клята, тікає та й годі.
Всі люди, оглядаючись, минали старого єврея з острахом, чи, бува, не все в порядку в нього з розумом. Аж на зустріч іде Іван. — А що, дядьку Лейбо? Я можу висидіти вам курчат, скільки захочете!
— Як, Іване? — здивувався і зрадів Лейба. — То пішли до мене додому і висиджуй ЇХ скоріше.
— О-о-о, — мовив Іван, — це не так швидко і просто. Покладемо яйця у великий кошик. Я на них буду сидіти місяць, а ви мене будете добре годувати, ще й по чарці щодня давати. Отоді й курчата гарні будуть.
Зрадів Лейба, шо аж тепер будуть в нього курчата і заходився разом зі своєю Хайкою підсипати Івана-квочку.
З усіх сил стараються бідні євреї поїти і годувати Івана аби висидів гарні курчата. А Іван поснідає добре, вип’є чарку горілки чи наливки, зачиниться в хліві ще й двері підіпре,щоб ніхто не зайшов і спить собі до обіду, хропе, аж земля під ним трясеться. Пообіда і спить до вечері.
А вночі, як погасне світло в хаті і всі полягають спати, Іван виходить на подвір’я, на вулицю, проходжується і вдихає свіже повітря. Так ходить до перших півнів. А як тільки заспівають перші півні, Іван миттю до хліва займати своє місце.
Так тягнулося одноманітне життя Івана у старих євреїв. От і підходить час лупитися курчатам. Він заздалегідь все обдумав, як вийт з цього становища і обдурити Лейбу з Хайкою.
Як почало темніти, Іван вистежив, чи нікого поблизу немає, запалив хлів, у якому «висиджував» курчат. Завирувало полум’я. Почали дзвонити у дзвони, люди почали збігатися на пожар.
Бігали по подвір’ю Лейба і Хайка, скликаючи на допомогу, хто в Бога вірує.
А тим часом Іван розчепірив руки, наче квочка крила, кидається до вогню і мовить:
— Кво-кво! Кво-кво!
Його хватають люди, тримають, а він рветься на всі боки і все повторює:
— Кво-кво!
— Бачите, люди добрі, — каже Лейба, — що то мати, що то діти, готовий у вогонь полетіти.
І ці слова стали прислів’ям.