☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼
Івасик-телесик
Українська народна казка Покуття
Були дід та й баба і мали одного хлопчика. Назвали його Івасиком. Він мав і друге ім’я — Телесик. Івасик на річці рибу ловив. Сидів на березі з вудкою і ловив. І прийшла відьма, і його забрала. І принесла його до свої хати. Вона мала там велику обслугу. І сказала:
— Зараз буде смачний обід.
Залишила відьма одну служницю, щоб вона цего Телесика спекла їм на обід. А сама пішла на лови. Служниця напалила в печі і взяла лопату. І сказала Телесикови, би він на ту лопату сідав. А він поклав на лопату руку. Вона сказала:
— Не так.
Він поклав ногу. Вона сказала:
— Не так.
Поклав голову, а вона знов:
— Не так.
А він тоді її каже:
— Покажи, як.
Вона сіла на лопату, а він її шурнув у піч. Шурнув у піч та й заткав заткальницею. А сам пішов з хати і виліз на дерево.
А всі відьми позбігались на обід, витягнули з печі м’ясо, почали їсти. Їли і казали, що дуже смачне. А він згори, з дерева крикнув, що вони їдять відьму. Вони повискакували надвір і почали гризти дерево, щоби його звідти взяти. Уже догризають вони дерево. І надлетіли гуси, і він зачав їх просити:
Гуси, гуси, гусенята, возьміть мене на крилята. І пролетіли перші гуси — не брали його. Другі летіли — не брали. А послідня гуска летіла і взяла Телесика. І принесла його додому. І посадила його гуска на комінку. А в хаті баба зварила пироги і каже:
— Се тобі, діду, а се мені.
А Телесик кричить з комінка:
— А мені?!
Вони, вийшли з хати, побачили Івасика-Телесика і зняли його на землю. І дуже зраділи вони, що повернувся їх синок. І поклали його на столець, і казці конець.
Івасик
Українська народна казка Чернігівщини
Жив-був дід і баба, і був у них синок Івасик-Телесик. От підріс синок і каже:
— Тату, зроби мені золотий човник і срібне весло. Я буду рибку ловити і вас годувати.
Батько зробив золотий човник і срібне веселечко. От Івасик плаває на озері та рибку ловить, а мама йому їсти носить та все гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик припливе до бережка віддасть мамі рибку, пообідає і знову попливе ловити. Аж раз зла відьма підслухала, як мама звала Івасика і захотіла вона його украсти. Прийшла до річки і гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
А Івасик добре знав мамин голосок та й каже:
— Ти не моя мама! У моєї мами голосочок тоненький, а не такий як у тебе.
Відьма думала, думала і придумала. Пішла до коваля і просить:
— Ковалику, ковалику, підкуй мені голосок, щоб був як в Івасикової мами. Коваль і підкував їй голосок. На другий раз прийшла відьма на бережок та й гукає:
Івасику-Телесику,
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик подумав, що то мама і приплив. А тут відьма його й забрала. Принесла відьма Івасика додому і каже дочці Оленці:
— Оленко, натопи добре піч та засмаж Івасика на вечерю, а то до нас гості прийдуть.
Оленка натопила пічку і каже Івасикові:
— Івасику, сядь на лопатку.
А Івасик і каже:
— Я не вмію, покажи.
Оленка сіла на лопатку, а Івасик її й запхав у піч. А сам бігом з хати і заліз на тополю, щоб відьма не знайшла.
Прийшли ввечері гості, відьма вийняла з печі м’ясо, сама наїлася і гостей нагодувала. Потім вийшла надвір, качається і каже:
— Покочуся, повалюся, Івасикого м’ясця наївшись.
А Івасик з тополі кричить:
— Не Івасикого, а Оленчиного!
Відьма розсердилася і давай гризти тополю, щоб Івасик упав. От-от догризе, аж тут летять гуси-лебеді. Івасик і просить:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
А гуси й кажуть:
— Хай тебе загриві беруть.
От летять загриві, а Івасик просить:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
Загриві й кажуть:
— Там ще білі летять, хай вони тебе беруть.
Летять білі, а Івасик гукає:
Гуси, гуси-лебедята,
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
І на овсі сісти.
Гусочки й забрали малого, принесли додому. Став Івасик під вікно і слухає, чи журяться за ним батько з матір’ю. А матінка пиріжків напекла та й каже:
— Це тобі, а це мені, це тобі, а це знов мені.
А Івасик і гукає:
— А мені?
Батьки почули, вибігли у двір, зраділи, обнімають Івасика, а він і каже:
— І гусочок нагодуйте, це вони мене на крилечках принесли.
Батько дав гускам водички і вівса насипав. Вони наїлися і полетіли, а Івасик з батьками стали жити-поживати і добра наживати.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дід та баба, і був у них хлопчик Івасик-Телесик. Підріс він і каже дідові:
— Зробіть мені човник і срібне веселечко, я буду рибку ловити.
Зробив дід човник і срібне веселечко. Плаває Івасик човником, лове рибку і каже:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Рибка собі й ловиться.
От бабка наварила кулешику, прийшла на берег і гукає:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив до бережка, поїв кулешику, віддав бабці рибку і знов співає:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Почула той спів змія, приповзла і співає грубим голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик відповідає:
— Моя бабка співає тоненьким голоском, а не таким грубим, як ти.
От змія пішла до коваля і каже:
— Накуй мені язичок на тоненький голосок.
Коваль і накував їй язичка. Вона прийшла на берег і співає тоненьким голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив, змія схопила його і понесла в ліс до своєї хатки. Каже своїй дочці Оленці-зміючці:
— Розпали піч і спечи мені Івасика, а я піду гостей кликати.
Оленка напалила піч, поставила лопату і каже:
— Сідай на лопату, я тебе суну в піч.
А Івасик каже:
— Я не вмію сідати, покажи, як.
Оленка сіла на лопату, а Івасик сунув її в піч, і закрив затулою.
А змія веде гостей і чує, що пахне смаженим м’ясом. А Івасик тим часом виліз на дуб і каже:
— Пахне Оленчиним м’ясом.
Змія побачила на вершечку дуба Івасика і почала гризти дуб. Тут летять гуси. Івасик проситься:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А гуси відповідають:
— Хай тебе другі візьмуть.
А змія все гризе дуба. От летять другі гуси. Івасик і їх просить:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А вони відповідають:
— Хай тебе треті візьмуть.
От летить гусеня, а Івасик просить:
— Гусеня, візьми мене на крилята, завези мене до мого тата.
Гусеня взяло його на крила і полетіло. А змія перегризла дуба, він впав і убив її.
А гусеня принесло Івасика і посадило на дах біля комина та й полетіло далі. А баба напекла пирогів, ділиться з дідом і каже:
— Це тобі, а це мені.
А Івасик з даху:
— А мені?
Вийшли вони надвір, а Івасик сидить на даху. Зняли його, скупали, переодягли в нову сорочку, нагодували пирогами. Та зажили собі щасливо.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі тато і мама і мали вони хлопчика. Звали його Івасиком. От він підріс трішки та й каже:
— Тату, купи мені лодочку і золоте веселечко. Я попливу рибку ловити.
От тато поїхав у город, купив на базарі лодочку і золоте веселечко. Привіз додому та й пішов Івасик на річку рибу ловити. А мама каже:
— Я принесу обідать. Коли погукаю тебе, ти припливи.
Поплив хлопчик ловити рибку, а мама прийшла і гукає:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
Почув Івасик мамин голосок і приплив до бережка. Оддав рибку, наївся і знову поплив. Почула це Змія. От вона прийшла до бережка та й гукає грубим голосом:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
А він і каже:
— Е, це не мамин голосок. Не припливу до бережка.
Змія бігом побігла до коваля:
— Ковалику, голубчику! Скуй мені такий голосок, як в Івасикової мами.
Він і скував їй голосок. Прибігла вона бережка та й знову гукає:
Івасику-Телесику!
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
Каже Івасик:
— Це мамин голосок. Лодочку повертаю, до бережка гребу, зараз я припливу.
Приплив до бережка, а змія його хап і понесла додому. А вдома була дочка Оленка. Змія й каже їй:
— Оленко, ти затопи пічку і засмаж Івасика. А я піду, гостей погукаю.
Оленка затопила пічку, внесла лопатку та й каже Івасикові:
— Сідай на лопатку, я поцотікаю тебе.
Він положив руку та й питає:
— Отак?
— Ні.
— А може так?- та й положив ногу.
— Ні, не так!
— А ти покажи, як.
Вона сіла на лопатку, а Івасик її цоки-цоки та в піч. Піч закрив заслінкою, а сам заліз на високе дерево і сидить.
Приходить змія, приводить гостей, вийняла з печі Оленку і з’їла її з гостями, а кісточки під дерево викинула. І каже:
— Покочуся, повалюся по Івасикових кісточках.
А Івасик сидить на дереві та й каже:
— Покочуся, повалюся по Оленчиних кісточках.
Дивиться змія, а хлопець на дереві сидить. Вона давай гризти те дерево з своїми гостями. Гризли, гризли та й поламали зуби. Побігли знов до коваля, а він скував їм зуби. Вони прибігли догризати дерево, а воно вже почало хитатися. Аж летять двоє гусочок. Він і просить:
Гусяточка, лебедяточка,
Візьміть мене на криляточка.
Понесіть мене до тата й мами.
Буде вам і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
А вони й кажуть:
— Та ми спішимо. А за нами летить одне гусяточко. Ти його попроси.
Долітає те гусяточко, Івасик й просить:
Гусяточко, лебедяточко,
Візьми мене на криляточка.
Понеси мене до тата й мами.
Буде тобі і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
Гусяточко взяло його на криляточко і полетіли. Тільки він злетів з дерева, як воно впало на змію і вбило її. А гусяточко принесло додому Івасика. А його тато й мама ділять в хаті насіннячко.
— Це тобі, а це мені.
А Івасик з-під вікна:
— А мені?
Каже мама:
— Ой, десь Івасика голос чути!
Вийшли надвір, а там Івасик. Вони зраділи, забрали його в хату. А гусяточко ходить по двору. Івасик і каже:
— Оце гусяточко мене врятувало. Дай те йому пшенички та водички.
І стало воно жити в них. А Івасик знову став на рибку ловити і вже не боявся змії.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були дід та баба. Дітей у них не було. Журяться вони, журяться, хто ж їхньої смерті догляне. От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, у ліс та й вирубай мені деревинку, та зробимо колиску. Буду я хоч деревинку колихать.
Поїхав дід, вирубав деревинку, зробив колиску. Положила баба ту деревинку в колиску і стала колискову співать. Полягали вони спати, а вранці бачать, аж з тієї деревинки та став синок маленький. І назвали того синочка Телесиком.
Росте той синок на втіху бабі й діду. От підріс і каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник, буду я рибу ловити та вас годувати.
Зробив дід золотий човник, поплив Телесик ловити рибку. Ловить рибку, ловить та діда й бабу годує. А баба йому їсти носить. Та й приказує:
— Дивись, синочку, як я гукатиму, то пливи до берега, а як хто чужий, то пливи далі.
От наварила мати йому їсти, прийшла до берега, та й гукає:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Телесик почув та й пливе до бережка. Наївся, напився і поплив далі рибку ловити. А змія підслухала, як мати гукала Телесика, прийшла до берега і стала гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик, що то не материн голосок та й поплив далі. А змія стояла-стояла та й пішла.
От мати Телесикова наварила йому обід, понесла до бережка та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик материн голосок, приплив до бережка, наївся, напився, оддав рибку, яку наловив, і поплив далі.
А змія приходить до берега і гукає Телесика товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А він почув, що то не материн голос, та й поплив далі. Бачить змія, що нічого не зробить, та й пішла до коваля просити, щоб той скував їй такий тоненький голосок, як у Телесикової матері. Коваль і скував. Пішла змія до бережка і стала гукати:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А Телесик думав, що то мати, та й приплив до бережка. Тоді змія вхопила його з човна і понесла до своєї хати. Приносить до хати да й каже:
— Оленко, Оленко, одчини!
Оленка й одчинила. Змія приказала Оленці натопити піч і спекти Телесика. А сама полетіла гостей гукати. Оленка натопила піч, що аж каміння розпадалося, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він одказує:
— Я не вмію сідати. Покажи як.
Вона й почала показувати. А як тільки сіла, Телесик за лопату та й кинув її в піч. Замкнув хату, заліз на явора да й сидить.
Прилітає змія з гостями.
— Оленко, Оленко, одчини!
Ніхто не обзивається. Тоді сама змія одчинила хату. Позаходили гості, посідали за стіл да й їдять. Думали, що то Телесик. Поїли, повиходили надвір та й почали качатися по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця поївши!
А Телесик почув да й собі:
— Поваліться, покотіться, Оленчиного м’ясця поївши.
І так декілька разів. Відьма давай його шукати, кинулась до явора да й почала його гризти з гостями. Гризли-гризли, ніяк не перегризуть.
Пішли до коваля. Коваль скував такі зуби, щоб того явора перегризти. Почали гризти. Ось-ось перегризуть.
Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до батенька,
А в батенька їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії все гризуть. Летить знов табун гусей. Телесик просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
А ті й кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме!
Да й полетіли. Сидить Телесик на яворі. Коли це летить одно гусеня. Телесик до нього:
Гуско, гуско, гусенятко!
Візьми мене на крилятко.
А воно й каже:
— Сідай!
Гусеня принесло Телесика додому та й посадило на причілку знадвору. А баба саме пиріжків напекла, витягає з печі да й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
А Телесик знадвору:
— А мені?
А баба знов:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов:
— А мені?
Вони почули Телесиків голосок да глядь у вікно, а там Телесик. Побігли дід з бабою, вхопили його да занесли в хату.
А гусятко ходить по двору. Мати побачила його й каже:
— Піду, піймаю да заріжу.
А Телесик просить:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то і мене б у вас не було.
Ось вони нагодували його і напоїли, гусенятко взяло й полетіло. Така вам казка, а мені бубликів в’язка.
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба. Багато років прожили і не було у них дітей. Одного дня посідали вони коло хати на призьбі, та й зажурилися.
— Коли помрем, то й похоронити нема кому, — каже баба діду. — Зроби мені діду колисочку, я покладу туди паличку і буду колисати, тугу розганяти.
Зробив дід колисочку, поклала баба паличку і стала колисати та колискову пісеньку приспівувати:
Коте, коте, коте наш.
Чи ти знаєш „Отче наш”?
А я знаю та й не весь.
Тільки половинку,
За малу дитинку.
І раптом баба побачила, що заворушилася паличка і перетворилася у справжнього хлопчика. Дуже зраділа старенька і стала гукати діда. Побачивши хлопчика, дід теж дуже зрадів. Назвали вони свого синочка Івасиком-Телесиком.
Ріс Івасик- Телесик, підростав. Дід і баба не могли налюбуватися своїм синочком. А коли підріс Івасик-Телесик, то каже:
— Тату, зроби мені човника і золоте весельце, я буду ловити рибу і вас годувати.
Послухав дід Івасика, зробив йому човника і золоте весельце, і поплив Телесик ловити рибу.
А матуся по обіді взяла вузлик з їжею, чисту сорочечку і пішла до річки. Стала на бережку і давай гукати Івасика:
Івасику-Телесику, пливи,
Пливи до бережка,
Я тобі дам їсти-пити
І хороше походити.
Почув Івасик матусин голосок і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Повернув свого човника і поплив до берега. Погодувала мати Телесика, переодягла йому чисту сорочечку, забрала рибку, а Івасик поплив знову ловити рибку.
Змія, яка сиділа за кущем, чула, як бабуся гукала Телесика, і давай собі гукати грубим голосом:
Івасику-Телесику,
Пливи, пливи до бережка.
Я тобі дам їсти-пити
І хороше походити.
Хлопчик чує, хтось гукає його грубим голосом і відповідає:
— Чую, чую. Тільки у моєї матусі тонесенький голосок. Пливи, пливи, човнику, далі.
І поплив далі ловити рибку. Розсердилася змія, що не пощастило їй. Полетіла до коваля і каже:
— Ковалю, ковалю, викуй мені такий тонесенький голосок, як у Івасикової матусі.
Коваль викував змії тонесенький голосок і вона знову полетіла до річки. Стала на бережку і знову почала кликать Івасика-Телесика, тільки уже тонесеньким голоском, таким, як у матусі:
Івасику- Телесику,
Пливи, пливи до бережка.
Я дам тобі їсти — пити
І хороше походити.
Почув Івасик, що немов матусин голосок, і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки приплив човник до бережка, як із-за куша налетіла змія на хлопця, схопила його і понесла до своїх хоромів. Прилетівши додому, змія стала звати зміючку Оленку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила. Змія занесла Івасика до хати і загадала зміючці топить піч і зробить із хлопчика печеню. Сама змія полетіла звать гостей до себе на печеню.
Зміючка Оленка затопила піч, а тоді наказала Телесику сісти на лопату, щоб засунути його в піч. А Івасик дуже не хотів попасти у піч і весь час питає зміючку, як його сідати. А сам покладе на лопату, то ногу, то руку, то голову і весь час запитував у Оленки:
— Так?
А вона йому відповідала, що не так. Тоді Івасик і каже Оленці:
— Оленко, я не вмію сісти, а ну покажи ти.
Тільки зміючка сіла на лопату, щоб показати Телесику, як сісти, а хлопець тільки шух лопату з Оленкою у піч і заслонив заслінку. Сам Івасик вийшов у двір. Біля зміїної хати ріс здоровенний дуб. Хлопець заліз на самий вершок дерева і ждав, коли прилетить змія зі своїми гостями. Раптом чує, шумить, гуде. Змія летить із гостями.
Біля дверей змія стала гукати зміючку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
Ніхто не відчиняє.
— От капосне дівча, — говорить змія, — побігло десь гуляти.
Завела змія гостей до хати, витягла з печі печеню і пригощати стала. Коли всі понаїдалися, то вийшли на подвір’я і стали качатися по траві, приказуючи:
— Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись! Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись!
А хлопчик із дуба говорить:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Змія почула такі слова, підняла голову і побачила на вершку дуба Івасика-Телесика. Дуже розсердилася і почала гризти стовбур. Дерево захиталося, ось-ось упаде разом з хлопчиком. Та над Телесиком пролітає табун диких гусей. Івасик і став їх кликати:
Гуси-гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та й понесіть до батечка.
Він вам дасть їсти — пити
І хороше походити.
Та гуси не захотіли забрать хлопця, А закричали йому:
— Он летить іще один табун гусей, нехай вони тебе і заберуть!
А змія все гризла і гризла дуб, а він все дужче і дужче став хитатися і ось-ось упаде. Телесик став кликати другий табун гусей:
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та понесіть мене до батечка.
Він вам дасть їсти- пити
І хороше походити.
Але й ці гуси не захотіли взять із собою хлопця. А крикнули йому:
— Там летить одне гусеня, нехай воно тебе й забере!
Бачить Івасик- Телесик, що летить одне-однісіньке гусеня. Став Івасик кликати його:
Гусю, гусю, гусенятко,
Візьми мене на крилятко,
Та понеси до батенька.
Він дасть тобі їсти-пити
І хороше походити.
Гусенятко почуло слова Телесика, підлетіло до дерева і, тільки хлопчик устиг сісти на гусенятко, як дуб упав. Змія дуже розгнівалася на Телесика, надулась і лопнула із зла. А гусенятко із Івасиком-Телесиком полетіло до його батька. Сіло на подвір’ї і скубе травичку. А Телесик стоїть під віконцем і слухає, що балакають його рідні. Матуся напекла пиріжків і каже:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А Івасик під віконцем каже:
— А мені?
Вона знову:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А хлопчик під віконцем знову:
— А мені?
Матуся тоді до чоловіка каже:
— Ти чуєш, Телесик десь обзивається.
Вийшли вони на ґанок і побачили, що у дворі гусенятко пасеться, а під віконцем стоїть їх синок Івасик-Телесик, живий-здоровий.
Ось уся казка, а мені бубликів в’язка, і глек молока, і булка м’яка. І я там був, мед-пиво пив. По бороді текло, а в роті не було.