Українські народні казки

Івасик-телесик

Українська народна казка Покуття

Були дід та й баба і мали одного хлопчика. Назвали його Івасиком. Він мав і друге ім’я — Телесик. Івасик на річці рибу ловив. Сидів на березі з вудкою і ловив. І прийшла відьма, і його забрала. І принесла його до свої хати. Вона мала там велику обслугу. І сказала:

— Зараз буде смачний обід.

Залишила відьма одну служницю, щоб вона цего Телесика спекла їм на обід. А сама пішла на лови. Служниця напалила в печі і взяла лопату. І сказала Телесикови, би він на ту лопату сідав. А він поклав на лопату руку. Вона сказала:

— Не так.

Він поклав ногу. Вона сказала:

— Не так.

Поклав голову, а вона знов:

— Не так.

А він тоді її каже:

— Покажи, як.

Вона сіла на лопату, а він її шурнув у піч. Шурнув у піч та й заткав заткальницею. А сам пішов з хати і виліз на дерево.

А всі відьми позбігались на обід, витягнули з печі м’ясо, почали їсти. Їли і казали, що дуже смачне. А він згори, з дерева крикнув, що вони їдять відьму. Вони повискакували надвір і почали гризти дерево, щоби його звідти взяти. Уже догризають вони дерево. І надлетіли гуси, і він зачав їх просити:

Гуси, гуси, гусенята, возьміть мене на крилята. І пролетіли перші гуси — не брали його. Другі летіли — не брали. А послідня гуска летіла і взяла Телесика. І принесла його додому. І посадила його гуска на комінку. А в хаті баба зварила пироги і каже:

— Се тобі, діду, а се мені.

А Телесик кричить з комінка:

— А мені?!

Вони, вийшли з хати, побачили Івасика-Телесика і зняли його на землю. І дуже зраділи вони, що повернувся їх синок. І поклали його на столець, і казці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Олещина, Тлумацького району, Івано-Франківської області
16 липня 1992 року
Оповідач: Бойків Михайло Прокопович (1925)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Івасик

Українська народна казка Чернігівщини

Жив-був дід і баба, і був у них синок Івасик-Телесик. От підріс синок і каже:

— Тату, зроби мені золотий човник і срібне весло. Я буду рибку ловити і вас годувати.

Батько зробив золотий човник і срібне веселечко. От Івасик плаває на озері та рибку ловить, а мама йому їсти носить та все гукає:

Івасику-Телесику,

приплинь, приплинь до бережка,

я тобі їстоньки-питоньки принесла.

Івасик припливе до бережка віддасть мамі рибку, пообідає і знову попливе ловити. Аж раз зла відьма підслухала, як мама звала Івасика і захотіла вона його украсти. Прийшла до річки і гукає:

Івасику-Телесику,

приплинь, приплинь до бережка,

я тобі їстоньки-питоньки принесла.

А Івасик добре знав мамин голосок та й каже:

— Ти не моя мама! У моєї мами голосочок тоненький, а не такий як у тебе.

Відьма думала, думала і придумала. Пішла до коваля і просить:

— Ковалику, ковалику, підкуй мені голосок, щоб був як в Івасикової мами. Коваль і підкував їй голосок. На другий раз прийшла відьма на бережок та й гукає:

Івасику-Телесику,

приплинь, приплинь до бережка,

я тобі їстоньки-питоньки принесла.

Івасик подумав, що то мама і приплив. А тут відьма його й забрала. Принесла відьма Івасика додому і каже дочці Оленці:

— Оленко, натопи добре піч та засмаж Івасика на вечерю, а то до нас гості прийдуть.

Оленка натопила пічку і каже Івасикові:

— Івасику, сядь на лопатку.

А Івасик і каже:

— Я не вмію, покажи.

Оленка сіла на лопатку, а Івасик її й запхав у піч. А сам бігом з хати і заліз на тополю, щоб відьма не знайшла.

Прийшли ввечері гості, відьма вийняла з печі м’ясо, сама наїлася і гостей нагодувала. Потім вийшла надвір, качається і каже:

— Покочуся, повалюся, Івасикого м’ясця наївшись.

А Івасик з тополі кричить:

— Не Івасикого, а Оленчиного!

Відьма розсердилася і давай гризти тополю, щоб Івасик упав. От-от догризе, аж тут летять гуси-лебеді. Івасик і просить:

Гуси, гуси-лебедята,

Візьміть мене на крилята.

Понесіть до матінки й батечка.

Буде вам і пити, й їсти

І на овсі сісти.

А гуси й кажуть:

— Хай тебе загриві беруть.

От летять загриві, а Івасик просить:

Гуси, гуси-лебедята,

Візьміть мене на крилята.

Понесіть до матінки й батечка.

Буде вам і пити, й їсти

І на овсі сісти.

Загриві й кажуть:

— Там ще білі летять, хай вони тебе беруть.

Летять білі, а Івасик гукає:

Гуси, гуси-лебедята,

Візьміть мене на крилята.

Понесіть до матінки й батечка.

Буде вам і пити, й їсти

І на овсі сісти.

Гусочки й забрали малого, принесли додому. Став Івасик під вікно і слухає, чи журяться за ним батько з матір’ю. А матінка пиріжків напекла та й каже:

— Це тобі, а це мені, це тобі, а це знов мені.

А Івасик і гукає:

— А мені?

Батьки почули, вибігли у двір, зраділи, обнімають Івасика, а він і каже:

— І гусочок нагодуйте, це вони мене на крилечках принесли.

Батько дав гускам водички і вівса насипав. Вони наїлися і полетіли, а Івасик з батьками стали жити-поживати і добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

16 (4331). Івасик. СУС 327F. Записано 2008 року. Потапенко Галина Яківна (1938). Чернігівська область, Городнянський район, Івашківка

Івасик-Телесик

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили собі дід та баба, і був у них хлопчик Івасик-Телесик. Підріс він і каже дідові:

— Зробіть мені човник і срібне веселечко, я буду рибку ловити.

Зробив дід човник і срібне веселечко. Плаває Івасик човником, лове рибку і каже:

— Ловись, рибко, велика та маленька!

Рибка собі й ловиться.

От бабка наварила кулешику, прийшла на берег і гукає:

— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!

Івасик приплив до бережка, поїв кулешику, віддав бабці рибку і знов співає:

— Ловись, рибко, велика та маленька!

Почула той спів змія, приповзла і співає грубим голосом:

— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!

Івасик відповідає:

— Моя бабка співає тоненьким голоском, а не таким грубим, як ти.

От змія пішла до коваля і каже:

— Накуй мені язичок на тоненький голосок.

Коваль і накував їй язичка. Вона прийшла на берег і співає тоненьким голосом:

— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!

Івасик приплив, змія схопила його і понесла в ліс до своєї хатки. Каже своїй дочці Оленці-зміючці:

— Розпали піч і спечи мені Івасика, а я піду гостей кликати.

Оленка напалила піч, поставила лопату і каже:

— Сідай на лопату, я тебе суну в піч.

А Івасик каже:

— Я не вмію сідати, покажи, як.

Оленка сіла на лопату, а Івасик сунув її в піч, і закрив затулою.

А змія веде гостей і чує, що пахне смаженим м’ясом. А Івасик тим часом виліз на дуб і каже:

— Пахне Оленчиним м’ясом.

Змія побачила на вершечку дуба Івасика і почала гризти дуб. Тут летять гуси. Івасик проситься:

— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.

А гуси відповідають:

— Хай тебе другі візьмуть.

А змія все гризе дуба. От летять другі гуси. Івасик і їх просить:

— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.

А вони відповідають:

— Хай тебе треті візьмуть.

От летить гусеня, а Івасик просить:

— Гусеня, візьми мене на крилята, завези мене до мого тата.

Гусеня взяло його на крила і полетіло. А змія перегризла дуба, він впав і убив її.

А гусеня принесло Івасика і посадило на дах біля комина та й полетіло далі. А баба напекла пирогів, ділиться з дідом і каже:

— Це тобі, а це мені.

А Івасик з даху:

— А мені?

Вийшли вони надвір, а Івасик сидить на даху. Зняли його, скупали, переодягли в нову сорочку, нагодували пирогами. Та зажили собі щасливо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

173 (8066). Івасик-Телесик. СУС 327. Записала Тацієнко Дарина 2010 року. Лужанська Віра Павлівна (1930). Кіровоградська область, Голованівський район, Свірневе

Івасик-Телесик

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі тато і мама і мали вони хлопчика. Звали його Івасиком. От він підріс трішки та й каже:

— Тату, купи мені лодочку і золоте веселечко. Я попливу рибку ловити.

От тато поїхав у город, купив на базарі лодочку і золоте веселечко. Привіз додому та й пішов Івасик на річку рибу ловити. А мама каже:

— Я принесу обідать. Коли погукаю тебе, ти припливи.

Поплив хлопчик ловити рибку, а мама прийшла і гукає:

Івасику-Телесику!

Несу тобі кулешику

Всього добра та й нетрохи.

Почув Івасик мамин голосок і приплив до бережка. Оддав рибку, наївся і знову поплив. Почула це Змія. От вона прийшла до бережка та й гукає грубим голосом:

Івасику-Телесику!

Несу тобі кулешику

Всього добра та й нетрохи.

А він і каже:

— Е, це не мамин голосок. Не припливу до бережка.

Змія бігом побігла до коваля:

— Ковалику, голубчику! Скуй мені такий голосок, як в Івасикової мами.

Він і скував їй голосок. Прибігла вона бережка та й знову гукає:

Івасику-Телесику!

Несу тобі кулешику

Всього добра та й нетрохи.

Каже Івасик:

— Це мамин голосок. Лодочку повертаю, до бережка гребу, зараз я припливу.

Приплив до бережка, а змія його хап і понесла додому. А вдома була дочка Оленка. Змія й каже їй:

— Оленко, ти затопи пічку і засмаж Івасика. А я піду, гостей погукаю.

Оленка затопила пічку, внесла лопатку та й каже Івасикові:

— Сідай на лопатку, я поцотікаю тебе.

Він положив руку та й питає:

— Отак?

— Ні.

— А може так?- та й положив ногу.

— Ні, не так!

— А ти покажи, як.

Вона сіла на лопатку, а Івасик її цоки-цоки та в піч. Піч закрив заслінкою, а сам заліз на високе дерево і сидить.

Приходить змія, приводить гостей, вийняла з печі Оленку і з’їла її з гостями, а кісточки під дерево викинула. І каже:

— Покочуся, повалюся по Івасикових кісточках.

А Івасик сидить на дереві та й каже:

— Покочуся, повалюся по Оленчиних кісточках.

Дивиться змія, а хлопець на дереві сидить. Вона давай гризти те дерево з своїми гостями. Гризли, гризли та й поламали зуби. Побігли знов до коваля, а він скував їм зуби. Вони прибігли догризати дерево, а воно вже почало хитатися. Аж летять двоє гусочок. Він і просить:

Гусяточка, лебедяточка,

Візьміть мене на криляточка.

Понесіть мене до тата й мами.

Буде вам і їсти, й пити,

Всього добра та й нетрохи.

А вони й кажуть:

— Та ми спішимо. А за нами летить одне гусяточко. Ти його попроси.

Долітає те гусяточко, Івасик й просить:

Гусяточко, лебедяточко,

Візьми мене на криляточка.

Понеси мене до тата й мами.

Буде тобі і їсти, й пити,

Всього добра та й нетрохи.

Гусяточко взяло його на криляточко і полетіли. Тільки він злетів з дерева, як воно впало на змію і вбило її. А гусяточко принесло додому Івасика. А його тато й мама ділять в хаті насіннячко.

— Це тобі, а це мені.

А Івасик з-під вікна:

— А мені?

Каже мама:

— Ой, десь Івасика голос чути!

Вийшли надвір, а там Івасик. Вони зраділи, забрали його в хату. А гусяточко ходить по двору. Івасик і каже:

— Оце гусяточко мене врятувало. Дай те йому пшенички та водички.

І стало воно жити в них. А Івасик знову став на рибку ловити і вже не боявся змії.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

165 (3994). Івасик Телесик. СУС 327. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Ващенок Марія Іванівна (1940). Чернігівська область, Носівський район, Плоске

Івасик-Телесик

Українська народна казка Чернігівщини

Жили-були дід та баба. Дітей у них не було. Журяться вони, журяться, хто ж їхньої смерті догляне. От баба й просить діда:

— Поїдь, діду, у ліс та й вирубай мені деревинку, та зробимо колиску. Буду я хоч деревинку колихать.

Поїхав дід, вирубав деревинку, зробив колиску. Положила баба ту деревинку в колиску і стала колискову співать. Полягали вони спати, а вранці бачать, аж з тієї деревинки та став синок маленький. І назвали того синочка Телесиком.

Росте той синок на втіху бабі й діду. От підріс і каже:

— Зробіть мені, тату, золотий човник, буду я рибу ловити та вас годувати.

Зробив дід золотий човник, поплив Телесик ловити рибку. Ловить рибку, ловить та діда й бабу годує. А баба йому їсти носить. Та й приказує:

— Дивись, синочку, як я гукатиму, то пливи до берега, а як хто чужий, то пливи далі.

От наварила мати йому їсти, прийшла до берега, та й гукає:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Я тобі їстоньки й питоньки принесла.

Телесик почув та й пливе до бережка. Наївся, напився і поплив далі рибку ловити. А змія підслухала, як мати гукала Телесика, прийшла до берега і стала гукати товстим голосом:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Я тобі їстоньки й питоньки принесла.

Почув Телесик, що то не материн голосок та й поплив далі. А змія стояла-стояла та й пішла.

От мати Телесикова наварила йому обід, понесла до бережка та й кличе:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Я тобі їстоньки й питоньки принесла.

Почув Телесик материн голосок, приплив до бережка, наївся, напився, оддав рибку, яку наловив, і поплив далі.

А змія приходить до берега і гукає Телесика товстим голосом:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Я тобі їстоньки й питоньки принесла.

А він почув, що то не материн голос, та й поплив далі. Бачить змія, що нічого не зробить, та й пішла до коваля просити, щоб той скував їй такий тоненький голосок, як у Телесикової матері. Коваль і скував. Пішла змія до бережка і стала гукати:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Я тобі їстоньки й питоньки принесла.

А Телесик думав, що то мати, та й приплив до бережка. Тоді змія вхопила його з човна і понесла до своєї хати. Приносить до хати да й каже:

— Оленко, Оленко, одчини!

Оленка й одчинила. Змія приказала Оленці натопити піч і спекти Телесика. А сама полетіла гостей гукати. Оленка натопила піч, що аж каміння розпадалося, а тоді й каже:

— Сідай, Телесику, на лопату!

А він одказує:

— Я не вмію сідати. Покажи як.

Вона й почала показувати. А як тільки сіла, Телесик за лопату та й кинув її в піч. Замкнув хату, заліз на явора да й сидить.

Прилітає змія з гостями.

— Оленко, Оленко, одчини!

Ніхто не обзивається. Тоді сама змія одчинила хату. Позаходили гості, посідали за стіл да й їдять. Думали, що то Телесик. Поїли, повиходили надвір та й почали качатися по траві.

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця поївши!

А Телесик почув да й собі:

— Поваліться, покотіться, Оленчиного м’ясця поївши.

І так декілька разів. Відьма давай його шукати, кинулась до явора да й почала його гризти з гостями. Гризли-гризли, ніяк не перегризуть.

Пішли до коваля. Коваль скував такі зуби, щоб того явора перегризти. Почали гризти. Ось-ось перегризуть.

Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята.

Понесіть до батенька,

А в батенька їсти й пити,

Ще й хороше походити!

А гуси й кажуть:

— Нехай тебе середні візьмуть!

А змії все гризуть. Летить знов табун гусей. Телесик просить:

Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята.

А ті й кажуть:

— Нехай тебе заднє візьме!

Да й полетіли. Сидить Телесик на яворі. Коли це летить одно гусеня. Телесик до нього:

Гуско, гуско, гусенятко!

Візьми мене на крилятко.

А воно й каже:

— Сідай!

Гусеня принесло Телесика додому та й посадило на причілку знадвору. А баба саме пиріжків напекла, витягає з печі да й каже:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!

А Телесик знадвору:

— А мені?

А баба знов:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!

А Телесик знов:

— А мені?

Вони почули Телесиків голосок да глядь у вікно, а там Телесик. Побігли дід з бабою, вхопили його да занесли в хату.

А гусятко ходить по двору. Мати побачила його й каже:

— Піду, піймаю да заріжу.

А Телесик просить:

— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то і мене б у вас не було.

Ось вони нагодували його і напоїли, гусенятко взяло й полетіло. Така вам казка, а мені бубликів в’язка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

193 (4375). Івасик Телесик. СУС 327. Записано 8 січня 2008 року. Ярмак Єфросинія Савківна (1924). Чернігівська область, Ніжинський район, Черняхівка

Івасик-Телесик

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід і баба. Багато років прожили і не було у них дітей. Одного дня посідали вони коло хати на призьбі, та й зажурилися.

— Коли помрем, то й похоронити нема кому, — каже баба діду. — Зроби мені діду колисочку, я покладу туди паличку і буду колисати, тугу розганяти.

Зробив дід колисочку, поклала баба паличку і стала колисати та колискову пісеньку приспівувати:

Коте, коте, коте наш.

Чи ти знаєш „Отче наш”?

А я знаю та й не весь.

Тільки половинку,

За малу дитинку.

І раптом баба побачила, що заворушилася паличка і перетворилася у справжнього хлопчика. Дуже зраділа старенька і стала гукати діда. Побачивши хлопчика, дід теж дуже зрадів. Назвали вони свого синочка Івасиком-Телесиком.

Ріс Івасик- Телесик, підростав. Дід і баба не могли налюбуватися своїм синочком. А коли підріс Івасик-Телесик, то каже:

— Тату, зроби мені човника і золоте весельце, я буду ловити рибу і вас годувати.

Послухав дід Івасика, зробив йому човника і золоте весельце, і поплив Телесик ловити рибу.

А матуся по обіді взяла вузлик з їжею, чисту сорочечку і пішла до річки. Стала на бережку і давай гукати Івасика:

Івасику-Телесику, пливи,

Пливи до бережка,

Я тобі дам їсти-пити

І хороше походити.

Почув Івасик матусин голосок і каже:

— Пливи, пливи, човнику, до бережка.

Повернув свого човника і поплив до берега. Погодувала мати Телесика, переодягла йому чисту сорочечку, забрала рибку, а Івасик поплив знову ловити рибку.

Змія, яка сиділа за кущем, чула, як бабуся гукала Телесика, і давай собі гукати грубим голосом:

Івасику-Телесику,

Пливи, пливи до бережка.

Я тобі дам їсти-пити

І хороше походити.

Хлопчик чує, хтось гукає його грубим голосом і відповідає:

— Чую, чую. Тільки у моєї матусі тонесенький голосок. Пливи, пливи, човнику, далі.

І поплив далі ловити рибку. Розсердилася змія, що не пощастило їй. Полетіла до коваля і каже:

— Ковалю, ковалю, викуй мені такий тонесенький голосок, як у Івасикової матусі.

Коваль викував змії тонесенький голосок і вона знову полетіла до річки. Стала на бережку і знову почала кликать Івасика-Телесика, тільки уже тонесеньким голоском, таким, як у матусі:

Івасику- Телесику,

Пливи, пливи до бережка.

Я дам тобі їсти — пити

І хороше походити.

Почув Івасик, що немов матусин голосок, і каже:

— Пливи, пливи, човнику, до бережка.

Тільки приплив човник до бережка, як із-за куша налетіла змія на хлопця, схопила його і понесла до своїх хоромів. Прилетівши додому, змія стала звати зміючку Оленку:

— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!

Оленка відчинила. Змія занесла Івасика до хати і загадала зміючці топить піч і зробить із хлопчика печеню. Сама змія полетіла звать гостей до себе на печеню.

Зміючка Оленка затопила піч, а тоді наказала Телесику сісти на лопату, щоб засунути його в піч. А Івасик дуже не хотів попасти у піч і весь час питає зміючку, як його сідати. А сам покладе на лопату, то ногу, то руку, то голову і весь час запитував у Оленки:

— Так?

А вона йому відповідала, що не так. Тоді Івасик і каже Оленці:

— Оленко, я не вмію сісти, а ну покажи ти.

Тільки зміючка сіла на лопату, щоб показати Телесику, як сісти, а хлопець тільки шух лопату з Оленкою у піч і заслонив заслінку. Сам Івасик вийшов у двір. Біля зміїної хати ріс здоровенний дуб. Хлопець заліз на самий вершок дерева і ждав, коли прилетить змія зі своїми гостями. Раптом чує, шумить, гуде. Змія летить із гостями.

Біля дверей змія стала гукати зміючку:

— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!

Ніхто не відчиняє.

— От капосне дівча, — говорить змія ,- побігло десь гуляти.

Завела змія гостей до хати, витягла з печі печеню і пригощати стала. Коли всі понаїдалися, то вийшли на подвір’я і стали качатися по траві, приказуючи:

— Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись! Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись!

А хлопчик із дуба говорить:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Змія почула такі слова, підняла голову і побачила на вершку дуба Івасика-Телесика. Дуже розсердилася і почала гризти стовбур. Дерево захиталося, ось-ось упаде разом з хлопчиком. Та над Телесиком пролітає табун диких гусей. Івасик і став їх кликати:

Гуси-гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята,

Та й понесіть до батечка.

Він вам дасть їсти — пити

І хороше походити.

Та гуси не захотіли забрать хлопця, А закричали йому:

— Он летить іще один табун гусей, нехай вони тебе і заберуть!

А змія все гризла і гризла дуб, а він все дужче і дужче став хитатися і ось-ось упаде. Телесик став кликати другий табун гусей:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята,

Та понесіть мене до батечка.

Він вам дасть їсти- пити

І хороше походити.

Але й ці гуси не захотіли взять із собою хлопця. А крикнули йому:

— Там летить одне гусеня, нехай воно тебе й забере!

Бачить Івасик- Телесик, що летить одне-однісіньке гусеня. Став Івасик кликати його:

Гусю, гусю, гусенятко,

Візьми мене на крилятко,

Та понеси до батенька.

Він дасть тобі їсти-пити

І хороше походити.

Гусенятко почуло слова Телесика, підлетіло до дерева і, тільки хлопчик устиг сісти на гусенятко, як дуб упав. Змія дуже розгнівалася на Телесика, надулась і лопнула із зла. А гусенятко із Івасиком-Телесиком полетіло до його батька. Сіло на подвір’ї і скубе травичку. А Телесик стоїть під віконцем і слухає, що балакають його рідні. Матуся напекла пиріжків і каже:

— Це тобі, дідусю , а це мені.

А Івасик під віконцем каже:

— А мені?

Вона знову:

— Це тобі, дідусю, а це мені.

А хлопчик під віконцем знову:

— А мені?

Матуся тоді до чоловіка каже:

— Ти чуєш, Телесик десь обзивається.

Вийшли вони на ґанок і побачили, що у дворі гусенятко пасеться, а під віконцем стоїть їх синок Івасик-Телесик, живий-здоровий.

Ось уся казка, а мені бубликів в’язка, і глек молока, і булка м’яка. І я там був, мед-пиво пив. По бороді текло, а в роті не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

249 (4522). Івасик-Телесик. СУС 327С. Записано 2008 року. Костриця Любов Павлівна (1920). Чернігівська область, Прилуцький район, Ряшківка

Івасик Телесик
Івасик Телесик

Дивіться також