Українські народні казки

А хто хазяїн

Українська народна казка Полтавщини

Сварить жінка чоловіка, а той тільки плечима здвигує та слухається її настанов. Набридло синові бачити і чути, як мати батьком керує та й питається:

— Батьку, а чому ви матір в усьому слухаєте? От як у мене буде жінка так я їй що скажу, те вона й робитиме.

— Е, ні синку, — говорить батько, — се воно не так просто. Яким гарним хазяїн буде, та все одно жінку слухає.

— А моя жінка буде слухати тільки мене, бо того не може бути, щоб, бувши чоловіком, жінці потакать.

— То, сину, я тебе переконаю. Іди в сарай та злови там сто гусок та одного гусака. А я волів запряжу.

Пішов батько на вулицю волів запрягать. Одного худого та рогатого, а другого гарного та з надбитим рогом. Поскладали вони мішки з гусьми на воза та й поїхали.

— Батьку, — питає син, — а чого ж тільки одного гусака взяли?

— А тому синку, в якому дворі хазяїном буде чоловік, будемо давати гусака, а в якому жінка — гуску.

Під’їжджають вони до першого двору. Виходить з нього чоловік. Батько й питається його:

— А хто хазяїн цього двору?

Чоловік у відповідь:

— Як хто? Я хазяїн!

Син батькові ззаду:

— Я ж тобі говорив, що треба бути хазяїном, а ти все матері потакаєш.

— Почекай сину, — відповів батько, — то як ти хазяїн, вибирай вола. Якого візьмеш? Худого та рогатого, чи без рога та гарного?

Стояв чоловік, думав, думав:

— Ну що, давай без рога.

Тут з хати як вискочить жінка, як почне лементувати:

— Ах ти ж пес не прив’язаний! Ах ти ж такий-сякий! Куди ж годний віл безрогий? Людям на сміх, чи що? Бери рогатого. Відгодуємо та й очі цілі будуть. Не повиштрикують люди пальцями.

— Ех, — говорить чоловік, — давай рогатого.

— То на тобі гуску — відповів батько.

І поїхав далі. Під’їжджає до наступної господи й питається у чоловіка, що у дворі працював:

— А хто тут хазяїн?

— Я хазяїн, — відповів чоловік.

— Як ти, — говорить батько, — то вибирай вола! Якого візьмеш? Худого та рогатого, чи безрогого та гарного?

Став чоловік та й думає. Як тут до нього жінка вийшла. Чоловік відповідає:

— Давай рогатого.

А жінка до чоловіка:

— Івасику, орлику. Ми ж з тобою чотирнадцять років живемо душа в душу, я ж тобі й галушки, і вареники, й пиріжечки, та все що забажаєш. Та тільки кращого тобі хочу. То, як твоя ласка, послухай зараз моєї поради, візьми безрогого вола. Він же і здоровий, і справний, і до роботи буде пригожий. А рогатого з рік треба буде годувати, щоб працювати став.

— Твоя правда — говорить чоловік, — давай безрогого.

— Як так, то на тобі гуску.

Об’їздили син із батьком не одне село і не один хутір. І залишились у них одна гуска та гусак. Якось під’їжджають до такої великої та гарної господи, де жив тесляр дядько Петро.

— Оце вже справжній хазяїн, — говорить син, — прийдеться тобі батьку вже й гусака віддавати.

Батько засміявся й гукає:

— Хто тут хазяїн?

З подвір’я вийшов гарний високий чоловік та й говорить:

— Ну я хазяїн, то що?

— Коли ти хазяїн, то вибирай вола? Худого та рогатого, чи безрогого та гарного.

— Ґм-м, — буркнув дядько Петро, — давай безрогого.

Тут рипнули двері хати, по подвір’ю пройшла жінка, і зайшла назад. Чоловік подивився у двір і говорить:

— Ні, давай краще рогатого.

А батько йому дав гуску, та й поїхали додому.

— Ну що сину, — питається батько, — зрозумів хто в сім’ї хазяїн?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

1 (4768). А хто хазяїн. СУС 1366А*. Записала Мартиненко В. Є. 2008 року. Болкуневич Зінаїда Семенівна (1937). Полтавська область, Решетилівський район, Решетилівка