Українські народні казки

Ангел-хранитель

Українська народна казка Закарпаття

Був цар. Мав сина, і син ішов у другу державу сватати, У другій державі була дівка. Цар прийшов там із своїм сином, а дівка з них висміялася. Старий цар вернувся й дуже розжаловався, що з нього так у другій державі висміялася дівка. Він нікому не казав нич три дні, а в три дні говорить:

— Хлопці, солдати! Я ходив, — повідає, — з сином у другу державу свататися, а вона з мого сина висміялася. Що мусим робити?

А іден двадцятьчотирирічний солдат каже:

— Я висміюся з неї. Будете видіти.

Цар закликав його у файну кімнату й звідає:

— Ти можеш це зробити?

— Можу. Напишіть їй таке: «Ти висміялася з мого сина, а з тебе висміється мій простий солдат.»

— Добре.

І цар написав листа. А цар збудував такий будинок, щоби дочка не йшла надвір, аби ходила ліфтом горі-долі. І зробили ліфт. А там би, в тому домі, вона мала танцювати, гуляти. І ще треба було їй таку машину мати, аби та машина грала.

А цей солдат готовий:

— Я вже йду.

Цар дає йому документи, які треба, дає гроші, кілько треба, і він позбирався й пішов у ту державу. Прийшов солдат там і ходить по державі, позирає. Нікого не знає, нікого не спізнає. Позирає, ідуть люди в їдальню. І він туди пішов. Дивиться, а іден чоловік ходить, не їсть, не п’є, ні нич. Ходить і позирає. А солдат його кличе:

— Ходи сюди.

Зайняли вони стіл у тій їдальні, принесли їм їсти, пити. Їли вони. І звідається солдат:

— Нема нічо’ туй нового?

— Туй, — розказує, — нового доста. В нашого царя є дочка, а з другої держави приходив цар її сватати. Вна з нього висміялася, не схотіла його, А той цар написав: «Ти висміялася з мого сина, а з тебе висміється мій простий солдат.» Та й, — продовжує, — теперка роблять великий будинок, з ліфтом, аби вона ходила ліфтом, аби надвір не йшла нич, А теперка ще дали таку машину, аби грала.

А солдат звідається:

— А ти міг би мені показати, де цех, в котому ту машину роблять?

— Можу,

І він пішов йому показувати, айбо то вже була четверта година, люди пішли з роботи домі й прикрили цех. Цех уже закритий. Той обіцяє:

— Завтра.

— Добре,

— А ти ходи до мене,

І він пішов до нього. І прихватив він фляшечку та закурити старому вітцю, Прийшли вони, а син каже вітцю: — Се мій друг, з яким ми були у армії. А він ніколи його й не видів.

Посідали вечеряти, випили по чарочці, закурили. І переночував він там, а раненько позбирався і йде. Прийшов у той цех. У нього є підроблений пропуск. Зайшов усередину й звідає:

— Котрий майстер од тої машини, яку зробили царівні, аби вона танцьовала?

— Туй є майстер.

— Ви, — питає, — майстер до сеї машини?

— Я.

— Можете ви так зробити, аби та машина була готова не тепер, а пізніще?

— Чо’ ніт? Можу.

— А кілько та машина коштує?

— Тілько й тілько.

— Я вам дам половину тих грошей, а ви зробіть у машині місце й для мене.

— Добре, за такі гроші зроблю.

Домовилися так: машина буде готова на два дні пізніше. І він ходить по городі та йде спати до того свого цімбори. А через два дні приходить — машина готова. Він собі купив, що треба було, і його закрили в машину. І домовився він з майстром так:

— Дев’ять діб аби грала машина, далі ні. Аби стала й треба було її везти в майстерню.

А там нема що виправляти. Так ото вони й зробили та його припровадили з машиною до царьової дівки. Машина грає цілий день. Дівка танцює, а солдат у машині. А вночі він із машини вилазить. Та прийшов ід’ногам дівки та за ноги пошкрябав. А вона:

— Ой, туй щось є!

Прийшла мати, отець — нікого нема. Хто би туй був? Но добре. Вони сказали:

— Нема туй нікого.

Та й пішли. Дівка заспала, а він вийшов з машини, взяв на себе біле плаття, крила приклав. Ангел-хранитель. Та й до неї говорить:

— Я твій ангел, я — твій хранитель. А дівка кличе:

— Ангелику-хранителику, ходи до мене. Ходи сюди. Він сів на постіль, вона ймила його за руку:

— Ангелику-хранителику, лягай коло мене.

І він собі ліг коло неї, як чоловік коло жони. Та й вони нагрілися, та й добре їм. І любилися вони там, а як вона заспала, він пішов на своє місце. Пішов та й сидів у машині.

Другий вечір вона танцює, танцює. А він не йшов на видко, а йшов на темно. І як дівка лягла, він дораз вийшов з машини:

— Давай щось ангелику-хранителику їсти.

Вона вносить їсти, випити. Добре! «Ангелик-хранителик» їсть, п’є й гуляє.

Минуло дев’ять день — машина вже не грає нич. Дівка галу-галу, галу-галу. Треба йти машину справляти, треба везти в майстерню. Прийшли, забрали машину й повезли в майстерню. Завезли машину в майстерню та там його тихо випустили. І він собі пішов геть. А вона кличе Ангелика-хранителика:

— Ангелику-хранителику, ходи до мене спати, ходи до мене спати. Нема Ангелика-хранителика. Ай-яй-яй!

А солдат прийшов домі. Прийшов домі й говорить царю:

— Пишіть їй таке: «Ти висміялася з мого сина, а в тебе був простий солдат, і будеш видіти, що буде».

А вона вже вагітна. І прийшов час, і вродила вона сина. І пише цар, її батько, цьому царю: «Давай того солдата, що з моєю дівкою має сина». Цар питає солдата:

— Підеш?

— Ніт. Пишіть їй, най приїде та най спізнає, котрий то був солдат. І цар написав, і той цар приїхав з жоною та з дівкою. А в дівки дитина на руках. Приїхали, посідали, сидять, і йдуть по одному солдати.

— Той був?

— Ніт.

— Той був?

— Ніт...

А він вмастив себе всього і йде. А вона:

— Йой, це не той, це не той!

Він пішов геть, помився, почепив собі крила, взяв на себе біле плаття й приходить.

— Ангелику-хранителику, прийди! Прийди до мене!

Та й «ангелик-хранитель» прийшов д’ній і сів коло неї. Вона їмила й стала «ангелика-хранителя» цілувати й обіймати.

Та й не хотіла вона йти за царського сина, а пішла за простого солдата, та ще й з іншої держави.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Лази, Воловецького району, Закарпатської області
23 січня 1997 року
Оповідач: Гогирчак Михайло Іванович (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.