Українські народні казки

Баба і чорт
Українська народна казка Бойківщини

Договорився чорт з бабою, що будуть разом веснувати. Та й питає баба чорта:

— А що будемо садити?

— Тото будемо садити, що люди садять. Баба йому каже:

— Люди бульбу садять.

Посадили бульбу. Прийшла осінь, треба бульбу копати. Баба чорта питає:

— Що будеш брати? Тото, що в земли, чи тото, що наверху? Чорт не знає, що в земли, а дивиться, що наверху. І забрав натину, а баба бульбів накопала. Каже чорт:

— Ой, на другий рік так не будемо веснувати. Буду я брати тото, що в земли, а ти тото, що зверху.

Посіяла баба мак. Прийшла осінь, чорт каже:

— Треба збирати політок.

Баба взяла серп, зрізала мак, а чорт повитягав тото билля з земли, а там нічого нема. Та й каже:

— Кілько ти мене будеш дурити? Більше я спід не буду брати, тілько верх.

Посіяла баба моркву, а морква така файна зародилась. Чорт бабі й каже:

— Би ти не відважилася брати верх. Баба йому:

— Ти ж казав навесні, що будеш брати верх.

Чорт пішов, морквиння зрізав та й забрав собі. А баба копле собі моркву. Чортяк подивився та й каже:

— Но, кілько ти мене вже обдурила! А тепер спробуєм, хто кого переспіває.

— То сідай на мене й співай, — каже баба.

Чорт сів на бабу. Баба йде з чортом, чорт їде й співає. Співав, співав та й виспівав усі свої пісні. Баба каже:

— Співай ще. А чорт їй:

— Та я не знаю більше пісень.

— Ну то злазь з мене.

— Тепер сідай на мене, — чорт каже. — Будеш ти співати. Баба сіла на чорта, а він каже:

— Співай.

Баба починає співати:

— Траля-ля! Траля-ля!..

І траляляйкае — більше пісні в неї нема. Чорт питається:

— Ти ще довго будеш співати?

— Йой, — каже, — я тілько зачала.

Подумав чорт: «Як з тою бабою розійтися?» Та як розігнався, як залетів у терновий корч — баба лишилася на корчі, а чорт полетів у пекло. Так з бабою і розійшовся.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
20 липня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Баба і чорт
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі баба, удова стара, сама собі у хаті годів десяток чи й більше. І тій бабі вже годів сто. Чорт дізнався, що вона живе сама собі, підходить до неї дідом і каже:

— Ти сама собі живеш, прийми мене до себе, щоб не так скушно було, бо і я сам, такий, як і ти.

— Аби добрий старичок, так приставай, і будемо жить удвох.

І прийняла вона його до себе. Пожили год собі удвох, дождали весни. Баба і каже:

— Ну, діду, нада нам стараться, щоб нам було що їсти.

— Подумай, — каже дід, — своєю головою, що тобі краще, то й будемо садити.

— У мене города чималенько, так наймемо чоловіка, нехай виоре, та посадимо картоплі.

Найняли чоловіка, виорав той. Заходилась баба картоплю садить та й каже:

— Ось, хоч ми і разом живемо, а їмо різно. То картопля, як уродить, так моє те, що у землі, а твоє — що зверху.

Він і согласився на те. Картопля росте, вони полють. Уродила рясно, стали копати. Баба собі у яму картоплю сипле, а йому в купи бадилля складають. Стали їсти. Баба картоплю їсть, а він їсть бадилля і каже до баби:

— Дай мені покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

— Не звикай, бо тебе трошки не нагодує, ти їж яке тобі вродило, а я буду їсти, яке мені вродило.

Поїли цілу зиму, оп’ять весна підходить.

— А що будем сіяти? — каже чорт. — Мені картопля уже увірилась; я картоплі не хочу. Ось я видумаю що.

— А що ти видумаєш?

— Насіймо, — каже чорт, — маку. Мені те, що угорі вже увірилось, так нехай моє буде те, що у землі, а що угорі — твоє.

— Нехай моє буде те, що на самих верхах, — каже баба, — а твоє усе, що і в землі, і зверху.

Уродив мак, голови такі, як кулаки. Поспів. Давай баба зрізать головки зверху. Зірвала голови подавила, мак повиточувала, наточила маку пудів сім.

— Зривай тепер усе, що твоє, складай у купи.

А він їсть цурпалки із маку.

— Дай мені, бабо, покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

— Не видумуй, — каже вона, — а їж оті цурпалки. Як я тобі дам, коли мачина маленька, а у тебе рот здоровий?

Перезимували оп’ять, Він їсть цурпалки, а баба мак. На третю весну баба й каже:

— Ну що, будемо сіяти, чи годі сіяти?

— Хай би ти, проклята бабо, сказилася. Ти так мене захарчувала, що й ногами не можу ходити.

— Так ти у мене й жити не хочеш?

— Ні, не хочу.

— А як же ми розпрощаємося? Вивчи, — каже, — мене пісеньки хоч одної.

Став він співати:

Був собі чорт,

Та ні до тієї стіни не притулиться,

Ні до тієї, та притулився до баби.

Так баба його як нагодувала

Одну зиму бадиллям з картоплі,

А другу — маковими цурпалками,

Так він захляв, не може й ногами ходити.

Отак його баба вшанувала.

Будь ти, бабо, проклята однині і довіку.

Тепер я вже не пристану до баби,

Бо баба хитріша од мене.

Поняла ти, що я тобі і пісню співав і так розказав?

— Поняла, — каже.

— Ну, заспівай же і ти мені, хоч однієї поганенької, тоді ми й розстанемося.

— Я, — каже, — так не заспіваю. Перекидайся чортом, я сяду на тебе, та й неси мене, куди знаєш, а я буду співати, а ти учись!

Перекинувся він чортом. Баба сіла на його, узялася за шерсть, поніс він її у ліси, кусти, де терни, глоди. Хоче скинути, а вона держиться і усе співає:

— Трайда-райда, трайда-райда!

Як узяв він її носити, так на йому уже й шерсті мало, а баба ціла та й усе співає пісні.

— Чи ти, проклята бабо, переспіваєш їх усі?

— Та, — каже, — ще й половини не переспівала.

— Пожалуста, бабо, годі мені тебе носити. Пусти мене!

— Е, ні, — каже, — носи, поки, переспіваю всі пісні.

— Та, проклята бабо, буде. Ось тобі мішок карбованців, тільки мене одпусти. Не хочу я твоїх пісень.

— Одвези мене додому, тоді й одпущу.

Забіг він у пекло, у болотяну, де чорти самі живуть, узяв мішок грошей і потаскав бабу додому.

— Ну, вставай, проклята бабо, оце твій дім, оце твої гроші Пусти мене тільки.

— Неси мене у мою хату.

Він і вніс її у хату. Скинув гроші, тоді баба і встала з нього.

— Я вже не буду приставати тепер до бабів. Щасливо, бабо! — сказав чорт і полетів.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Кондратенко Катерина Олексіївна (1930 року народження), Дніпропетровська область, Покровський район, Орестополь 213 (7459). Баба і чорт. СУС 1030. Записано 2009 року. Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Дивіться також: