Українські народні казки

Бабине прокляття

Українська народна казка Поділля

Давно це було. Можливо це вигадка, а може, правда.

Старі люди розповідають, що жив колись у нашому селі багатий козак. Все у нього було: і коні, і воли, і поля було моргів багато. Та не дав Бог йому діток. Що вони з жінкою попоїздили по церквах, по дідах та бабах, а дітей все не було. Та ось під старість дав їм Бог дитинку. Народився у них синочок, Іванко. Мати та батько любили його дуже, здавалося, що небо, якби могли, йому б прихилили. Та не довго тішився батько сином, захворів та й помер. Залишилася сама вдова сина доглядати. Що вже любила його, що вже леліяла!

Виріс синок, як дубок. Високий, стрункий, з лиця красний. Матір шанував та любив. Прийшов час йому одружуватися. Мати знайшла йому пару, хотіла, щоб він посватав дівчину з багатої сім’ї. Та не так сталося, як гадалося.

Зустрів Іванко на вечорницях дівчину та й полюбив її з першого погляду. Була вона четвертою дочкою в бідній сім’ї. А що вже гарна, як квітка маку!

Мати Іванка дуже не хотіла її за невістку, та він не послухав, одружився на своїй коханій. З того часу мати зненавиділа невістку. Щоб не зробила, ніколи не могла догодити свекрусі.

З тої ненависті, з тої люті, свекруха скоро захворіла, і вмираючи, прокляла невістку, і дитину, яку та скоро мала народити. Після смерті свекрухи народилася в молодій сім’ї дівчинка. Назвали її Оксаною. Та скоро після її народження, помирає мати. Залишився батько з дочкою. Що вже плекав, що вже доглядав свою доню!

Та й виросла вона, як квітка, тоненька, тендітна, брови, як шнурочки, личко, як яблучко, коса золотава спускається нижче пояса. А що вже слухняна, привітна, лагідна. До кожного заговорить, кожному добре слово знайде. І жених їй знайшовся до пари. Розумний, вродливий, та й любив Оксану, години не міг без неї прожити. Та не судилося їм бути разом, діяло прокляття бабине.

На саме весілля, перед тим, як іти до шлюбу, пішла Оксана з нареченим на могилу матері, просити в неї благословення. А там і бабиній могилі вклонилася. Одразу ж після шлюбу, коли прийшли додому, почала в Оксани боліти голова. Посиділи молодята трохи за столом, та не могла Оксана довго сидіти, голова боліла чим раз більше. Тихесенько вийшли вони з-за стола і пішли до хати. Прилягла Оксана на ліжку та й наче заспокоїлась. А наречений тихенько вийшов у сіни.

Раптом на вулиці почувся галас та крик. Вискочив хлопець у двір та й бачить, що всі люди дивляться на дах їхньої хати. Підняв він голову, а над дахом їхньої оселі повільно пливе дівоча постать у весільному вбранні, тільки обличчя її не видно.

Постать піднялась над хатою, хвилину постояла, а потім полинула все вище і вище, доки не зникла з поля зору. Тільки фата повільно опустилася на край даху.

Кинувся парубок до хати, торкнувся нареченої, та вона вже спала вічним сном. Збулося бабине прокляття. Залишився парубок сам, та не міг він жити в селі. Кожну ніч з’являлася до нього наречена і кликала із собою. Скоро зник він з села і більше ніхто його не бачив. Невдовзі і батько Оксани помер.

І в хаті, де жила Оксана, ніхто не хотів жити. Ще в день, то нічого, а приходить ніч, хтось починає плакати тихенько, тихенько та так жалісно, що аж за душу бере.

Так і стояла хатина пусткою, поки не розвалилась. А на могилі Оксани виріс кущ калини, великий та гарний. Кожен рік приходять до Оксаниної могили дівчата, прибирають її, садять квіти. А на бабиній могилі росте чортополох, ніхто його не зриває, ніхто за могилою не доглядає. Через прокляття лютої баби вся сім’я пішла з життя.

Не потрібно нікому бажати зла. Треба жити в злагоді і любові. Тому що зло, заподіяне тобою комусь, з часом повернеться до тебе. І тоді не чекай добра. Прийдеться за все відповідати перед Всевишнім.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

49 (6001). Бабине прокляття. СУС —. Записано 2008 року. Фурман Г. Й.). Хмельницька область, Хмельницький район, Гвардійське