Українські народні казки

Бабусина казка

Українська народна казка Полтавщини

Була в селі одна сім’я — тато, мама та дочка. Мама працювала на фермі, тато у полі, а маленька дівчинка Маруся залишалася сама вдома і носила обід у вишитому рушникові на поле своєму татові.

Одного разу Маруся понесла їжу татові в поле, але тато сказав, що він повільно працював і йому треба наздогнати по роботі інших людей. Дитина поклала їжу на землю, а сама побігла ловити метелика, який саме пролітав над нею. Цю їжу помітило зайченя, яке пробігало полем у пошуках капусти чи моркви. Воно вирішило пообідати, а рушника узяти собі. Довговухе так і зробило. Розгорнуло рушник і вийняло їжу, а рушничок забрало і побігло до лісу. Воно показало свою знахідку друзям — білочці, їжачку, борсуку і ще одному зайченяті на ім’я Куцохвостівочка. Зайченя, яке знайшло рушник, називалося Кося Вухань. Кося покликав своїх друзів і показав їм рушник.

— Подивіться, що я знайшов, — гордо промовив він, стаючи на пеньок, щоб усім було видно, який прекрасний білий рушничок.

— Але ж для чого він? — задумалося білченя і тут же вигукнуло:

— Я знаю, я знаю! Ось він для чого!

І воно зав’язало рушник як хусточку. Всі засміялися, бо «хустинка» зав’язана на носі в білченяти.

— Ні, ні! — раптом скрикнула Куцохвостівочка, — ось він для чого!

І вона зав’язала банта з рушника.

— Неправильно ви думаєте. Ось він для чого, — сказав їжачок і поклав на рушник яблуко, яке він саме ніс додому.

— Обережно, ти його замастиш, — вигукнув борсучок і обгорнув свою шийку.

Кося не встиг показати для чого, на його думку, рушник, бо тут з’явилася Маруся, яка пішла шукати загублене. Дівчинка налякала звірят і вони втекли. Потім вона узяла рушничок і розстелила його на землі, розклала їжу і покликала батька. Вони разом сіли обідати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

53 (4650). Бабусина казка. СУС —, новотвір. Записала Савченко Юлія (2 клас) 2008 року.
Оповідач: Савченко Галина Федорівна (1954 року народження), Погарщина, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Бабусина казка

Українська народна казка Полтавщини

Мудра бабуся розповіла мені таке. Це було тоді, коли в кожному селі була собача рада, яка видавала охоронцям подвір’я паспорти. А зберігати? У будці може дощ замочити. І вирішив Дружок попрохати Пушка, щоб той заховав документи в сухій коморі. Кіт погодився, засунув у куток. А там неподалік жили мишки. їм не сподобалося, що папір там стоїть. Вони знищили паспорти, порізавши їх своїми гострими зубками на дрібні шматочки.

Одного разу Дружок вирішив перевірити, як зберігаються документи. Погодився Пушок принести, побіг у комору, а там горе — лежать тільки паперові смужечки. Повідомив про це Дружка, той розгнівався і кинувся на кота. А кіт відтоді не дає спокою гострозубим гризунам. Ось з цього часу собаки не дружать з котами, а ті ласують м’ясом сіреньких мишок.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

152 (7153). Бабусина казка. СУС 200. Записав Шибіка Олександр 2009 року.
Оповідач: Шибіка Лідія Іванівна (1949 року народження), Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.