Бабуся і смерть
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

На краю села жила бабуся, така вже старенька, що майже нічого вже не робила. А так склалася доля, що діток своїх не мала. Сусіди та родичі трохи допомагали, то у неї щось і вродило на городі — перезимувати можна.

Аж ось хтось постукав у її двері осіннього вечора. Відкрила. Стоїть на порозі смерть.

— Прийшла за тобою, — каже.

— Чому за мною? — здивувалась бабуся. — Я добре себе почуваю.

Стала пояснювати смерть, що і хата її ось-ось розвалиться, і тин геть похилився. Краще вже померти, ніж так жити.

— Але ж у мене харчів вистачить на всю зиму. Приходь весною, — каже бабуся.

— Домовились.

А так повелося, що проїжджі завжди зупинялись у бабусі, бо місця в її старенькій хатинці було багато. І цієї зими було їх досить. Знала бабуся, що смерть за нею весною прийде, то вже частувала гостей всім, що було у неї. Щедрість бабусина всіх вражала. Ніхто не поїхав від неї, щоб не допоміг. Хто хатинку поремонтував, хто тин полагодив. А рано весною прибрали все в дворі, навіть квіти посадили.

Прийшла в село смерть. Нічого не розуміє. Не може знайти бабусину хату. Шукала-шукала, та й пішла геть.

А бабуся і досі живе.

Бабуся і Смерть
Українська народна казка Чернігівщини

Жила старенька бабуся. Була вона одинока і не мала діточок. От навесні вона посадила город. Втомилася, іде та й просить смерті:

— Де та смерть ходить, що мене не забирає?

А смерть і каже:

— Я тут, бабусю!

Злякалася баба, вже не хоче вмирати. Та й каже:

— Та я ж город посадила, треба обробляти його та збирати урожай. А то поморозить мороз.

Смерть каже:

— Добре, я підожду.

Баба восени зібрала з огорода урожай і думає, що смерть скоро прийде. Вона ввійшла в хату, розчесалася, зав’язала бантик і побігла в садок з паличкою. Прибігає, а там дітки саме сідають їсти. Вона сіла на стільчик і також отримала обід. А смерть з-за плеча:

— Бабусю, що ти робиш?

— Ням-ням!- відповідає та.

— Ну, мнямнякай та йдемо птрю-птрю!