Українські народні казки

Багач і багацький син

Українська народна казка Гуцульщини

Багацький син дуже бідив у свого тата-багача, бо дуже багато роботи йому було. І забрали його в армію. Служив він у армії і теж бідив. А одного разу сказав він собі: — Аби я так тяжко не бідив, то візьму собі таку жінку, щоб не мала нічого, лиш сорочку на собі. Бо мені багатства великого не треба.

Відслужив він армію та й іде додому. Ішов пішки. Перейшов одне село з краю в край — ніхто на ніч не бере. І зайшов у ліс. А в лісі була хатина і в ній старий чоловік. Запустікав він, щоб той чоловік пустив його до хати. Чоловік заледве пустив його. І сказав:

— Я не приймаю нікого, бо я сплю самий.

— Та ж у вас три ліжка. Хіба ви самі на трьох ліжках спите?

— Я сплю на трьох ліжках. А солдат каже:

— То я буду спати на королівському місці, на землі. Каже дідо:

— Я лежу на тих ліжках і приділюю талан тим людям, що народжуються на світ. Як на файнім ліжку лежу, то людина, яка народилася в ту хвилю, файний талан буде мати.

Солдат питає:

— А мої жінці який талан?

— А ти ж говорив, що маєш узяти таку жінку, що лиш сорочка буде на тілі. У твої жінки добрий талан. Оце її широке ліжко.

Солдат переспав у того діда і йде додому. Доходить до свого села. А в його селі в крайній хаті жив циган-коваль. А в того коваля було три дівки. Зайшов солдат до тої хати.

— Подай, дівко, води.

Дівка подає йому води, а він не так воду п’є, як на дівку дивиться. Напився, подякував дівці, подав горня і пішов додому. Прийшов, а там пригісне роблять, втішилися, що син прийшов з війська. І кажуть:

— Ми для тебе дівку викохали. Тут у сусідстві. Така багачка, як ти. А він каже:

— Я не хочу її, бо в неї ноги грузькі. Я возьму в цигана дочку лиш в одній сорочці, а цю не хочу.

— Як ти так зробиш, — кажуть вони, — то ти не наш син, а ми — не твої родичі.

І пішов він до цигана-коваля в старости. Засватав дівчину й жениться. Оженився, і тато з мамою вигнали його з жінкою з хати. Він каже жінці:

— Я піду на роботу в ліс. А жінка каже:

— Ти слухай мене, то все буде добре. Не йди нікуди. Підемо на трете село. Там є дідич, у него велике багатство. Ти будеш фурманом, а я — кухаркою на кухни.

Так вони й зробили.

Тато з мамою постарілися, а вони служать у того пана. А за яких штири роки той пан умер і лишив свою господарку на цих людей, бо дітей не мав.

А тато з мамою лагодяться йти на той бік. І посилають слугу за сином, аби прийшов, бо вони будуть умирати. Сказав слуга:

— Аби-сте прийшли в суботу. Просили тато й мама. Сказали вони слузі, що прийдуть. Каже він жінці:

— Бери куферок з грішми. Господарство лишимо на слуг, а гроші можуть забрати.

Взяли вони куферок з грішми і поїхали до його батьків. Приїхали, а тато сказав:

— Я просив вас до себе, бо ми з матір’ю будемо скоро вмирати. Я хочу лишити своє господарство тому, хто три рази застелить стіл грішми, від краю до краю.

Із тих людей, що були на празнику, ніхто не зголосився, що має такі гроші. А син каже:

— А мені, тату, можна стелити?

— Можна. Як маєш гроші, то й стели.

Подала йому жінка куферок, він виймає гроші і стелить. Застелив раз. Питає:

— Добре, тату?

— Добре, сину.

Стелить другий раз. І стелить третій раз.

— Добре?

— Добре, — кажуть тато й мама.

А він каже їм:

— Ви мене відреклися, бо я не хотів багатства. А мені його й не треба. Беріть собі ці гроші, а я йду на своє господарство. Ви будете на своєму, а я на своєму.

Та й пішов.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.