Українські народні казки

Багач і закляте золото

Українська народна казка Гуцульщини

Дуже давно, як ходили опришки по горах, то тими грішми, що здобували собі, ділилися по рівній частині. І кожний опришок приносив гроші в своє село і заховував у знайомі місця, щоби потому мав на свій прожиток. Та й так заклинав ті гроші, котрі ховав, що зразу диявол засідав на гроші.

Але в однім селі були люди, що замічали ті місця. Бо в році був оден день святошний, коли ці гроші очищалися вогнем у дванадцятій годині ночі. Тяжко було допантрувати те місце, де синенький вогник очищав опришківське золото.

Але одна жінка йшла від сусіди опівночі та й попало їй це вздріти під одним дуже грубим дубом. Уздріла вона, як вогник спалав синенький. Та й другий день похвалилася по селу всім людям, що виділа, як під дубом вогник запалав.

Учув це оден багач та й пішов до тої жінки.

— Правда, що ти виділа вогник синенький під тим грубим дубом?

— Правда, правда. А що?

— Іди покажи мені то місце.

— Та що вам з цего прийде, як я вам покажу? Може, там нечиста сила сидить.

Багач каже:

— Поведи мене, жінко, на то місце та й нікому про це місце не кажи. А я тобі заплачу за те, що мені сказала і більше нікому не будеш казати, — сказав багач та й дав бідній жінці дві мисці муки.

Повела жінка багача до дуба та й каже:

— Бігме-Боже, отут я виділа, що вогник палав опівночі.

І багач ще раз сказав їй, аби вона про це місце нікому не казала.

І не йде вже до хати багач, а сів собі під дуба та й чекає половини ночі. Чекав, чекав, прийшло опівночі і нічого не увидів. Бо то, знаєте, лиш раз на рік вогник очищає ті гроші, на свято Василія.

Вартував багач коло того дуба багато ночей, нарешті йому це набридло, та й він того дуба покинув. І зачав попитуватися межи людьми про ті опришківські гроші. І люди говорили, що то раз в рік буває, на Василія у дванадцятій годині ночі. Лиш тоді очищаються гроші.

Пішов багач на те місце, до того дуба на саме Василія. Та так висмотрює пальцями землю навколо того дуба, та так пантрує ту хвилину, коли синій вогник вийде з землі. Та й дочекався. Нараз пришкрумів вогник і отворилася яма. Багач сягнув рукою за тим кітликом *. І там йому ймило руку, як у кліщі. Та й заговорило людським голосом.

— Е, чоловіче, тобі це діло так легко не піде.

— А чому?

— Возьмеш ці золоті гроші, але мусиш здати душу когось із свеї рідні.

Багач сказав:

— Я не маю великої рідні, а лиш тільки брата рідного маю.

— А можеш дати свого брата рідного за ці гроші?

— Можу дати, але скажи мені, скільки там є тих грошей.

— А стільки є грошей, що ти можеш бути в шість раз багатіший, як ти є. На́ тобі оцей луб * та підпишися.

— Я не маю чим писати. То подало здолини * иглу.

— Пробивай мізерний палець правої руки до крови. Мочи цу иглу в свою кров і підписуйся мені на цім лубови, що твій брат буде мій.

Багач підписався, і нараз настала тиша. Багач посяг по кітлик з грішми і взяв його. Діра заморщилася, а багач кітлик під сардак та й у радощах до хати пошмалив. То вже було перед дниною. Багач застелив вікна, засвітив свічку, висипав гроші на стіл, перерахував їх. І було там грошей у шість раз більше, ніж вартувало ціле його господарство.

Нікому не каже багач про цю справу, навіть свої жінці. Випитується помежи люди, хто ґрунта продає. Продають люди ґрунта́, а цей багач купує. На однім кутку, на другім, на третім поскуплював ґрунта в людей. На кожнім своїм ґрунті будує стайні. Понакуплював худоби багато.

Але тут сталося недобре з його рідним братом. Відобрало братови руку, рот набік потягло. У великих муках брат від того часу, як він його запродав. Кажуть сусідні люди багачеви:

— Чому ти не йдеш до свого рідного брата? Він у великій слабости.

А він їм відповідає:

— Та чи я маю коли ходити до брата, як у мене худоби навколо та й поля?

— Е, — кажуть люди, — ти великого гріха вкусив. Ти лиш одного брата маєш. Вся твоя худоба минеться, та й поле минеться, та й тебе не стане.

Текло багача в голову, що він зле зробив, але то вже було пізно.

Зібрався він та й пішов до брата. А брат у ліжку лежить. Не збірував уже брат відробляти чортови за гроші, що взяв їх багач з-під дуба. Упав з сили. Бо той чорт, котрий дав багачеви гроші, узяв брата і робив ним кожної ночі, аби відробив гроші, що взяв багач.

Заплакав гірко слабий брат, лежачи в постелі.

— Братику милий, мені сон приснився, що ти підписався за мене дияволови. За великі гроші продав мене.

Багач здригнувся і пішов з хати, і навіть не розвитався із своїм слабим братом.

Але прийшла пора й на багача і помер і він. Посходилися люди на похоронок. Поклали тіло померлого в домовину. Люди понесли трунву на плечах на цвинтар. Ледве від землі відорвали її, така вона була тяжка. Несуть. А то таке тяжке, ніби повна трунва заліза була. Не бірують нести. А тут нараз така буря завіяла, що землю рве. Але лиш на багачевих ґрунтах. Буря повалила багачеві стайні і розметала їх. Півхати врвала буря. Кажуть люди:

— Ану розкриймо трунву.

Розкрили, подивилися на мертвого, а мертвий до споду лежить.

— Що за чудо? — люди сказали. — Ще такого мерця не бувало. Закрили труну назад та й несуть на цвинтар. Тяжко було людям то тіло нести, але напереміну якось донесли.

Спустили багача в яму, загребли, а з тої ями зачало камінням та глиною вимітувати людям по очах. Люде повтікали до хати. Але в селі нема спокою, вітри страшні дмуть, ломлять садовину, ліси ломлять. Люди радяться, що мають з цим чудом робити. Що це за чоловік такий був? Але найшовся оден старенький дідок та й порадив:

— Беріть, люди, суччя, солому, розкопайте ту глину до трунви, сипте туди нафти, мечіть у яму суччя, солому. Як згорить то все, та трунва і то тіло, тоді буде спокій на селі.

І так сталося. Вітер перестав, бурі більше не було. Стало спокійно в селі.

Походження та примітки

* Кі́тлик — казанок.

* Луб — кора.

* Здоли́ни — знизу.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
23 березня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.