Українські народні казки

Багачева свічка

Українська народна казка Гуцульщини

Багач всукав велику свічку та й іде до церкви попри хату бідного. А бідний вийшов та й дає йому малесеньку свічечку. Та й каже:

— Озми й мою свічку. Поставиш у церкві. Він би не брав, але не сміє, бо бідний усе коло него робить. Узяв він ту свічку та й несе. Та й думає по дорозі: «Чи нести цю свічку, чи кидати?» Не хоче доносити до церкви, він встидається тої свічки. Іде він, а там попри дорогу кавалочок кущів. Він кинув ту свічку в кущі та й пішов до церкви.

Прийшов він до церкви. Служба правиться, свічки горять. Він підійшов до одної свічки та й хоче запалити від неї свою свічку. А то не виходить. Він до другої свічки — не виходить. Він обійшов усі свічки і ніде свою свічку запалити не зміг. Витяг сірник — не запалюється.

А він був найгонорніший старший брат церкви. Завстидався він та й поклав свою свічку в кутик, аби ніхто ту свічку й не видів.

По службі вийшов він з церкви й пішов до дому. Такий маркотний *. Іде напроти того куща та й подивився там. А там свічка бідного горить. Він прийшов, подивився на ту свічку, тоді загасив її і кинув назад у кущі, а вона знов загорілася. На другий день він пішов туди подивитися — згоріла свічка геть.

І розказав він всьому народови, що таке із свічками погостив *.

Походження та примітки

* Марко́тний — невдоволений, сумний.

* Пого́стити — зазнати чогось.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 травня 1984 року
Оповідач: Сенчук Василь Федорович (народж. 1897)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.