Батько та син Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.
Одного разу почали вони молотити, і син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов-таки молотити.
Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати.
— Підожди, синку, бо ще їсти не хочеться.
Підождав син трохи, а їсти дуже хоче. От він і кличе удруге батька; а батько знову каже:
— Та щось їсти байдуже.
Вже й сонце з обіду звертає, а вони все ще не йдуть обідати. Дивується син, що батько й досі не йде обідати, та й питає:
— Чому се ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить, так їсти хочеться.
— А тому, — одмовив йому батько, — що їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб. М’якушка ж все одно що й трава, в ній сили немає.
З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м’якушку. А тому того й треба.
Батько та син Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Були собі чоловік та жінка. Мали вони єдиного сина, та й той був несповна розуму. Коли малому виповнилося три роки, жінка померла. Підтятий горем чоловік так і лишився на все життя вдівцем, бо єдиним його клопотом і втіхою був син.
От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.
Одного разу працювали вони в полі і син нарізав на снідання беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький та й пішов далі працювати.
Як стало вже сонце на обідню пору, кличе син батька до столу.
— Підожди, сину, — відповів йому батько, — бо ще їсти не хочеться.
Підождав той ще години зо дві та й знов кличе батька обідати, а батько і цього разу каже, що ще не зголоднів.
Вже час полуднувати, а батько з сином ще не обідали.
— А чому це ви, тату, й досі не голодні, а в мене вже живіт до спини приріс? — питає хлопець.
— А тому, що їв шкуринки. У шкуринці уся сила хліба, а м’якушка то так, одне начиння, — упевнено відповів батько.
З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м’якушку. А тому того й треба.
Батько та син Українська народна казка Чернігівщини
Колись жив багатий князь і було в нього три сини, як орли. Раптом князь осліп. Куди вже не їздили, як не лікували, та нічого не допомагало. І от на великий празник у дім князя заходить чарівник і каже:
— Там, на краю світу, де заходить сонце, є сад. От якби з того саду вирвати яблуко й очі зросити його соком, то став би зрячим. Але той сад стереже люта змія.
От батько й посилає найстаршого сина Івана за яблуками. Іван попрощався, сів на доброго коня і поїхав виконувати наказ батька. Через рік він добрався до того саду. Прив’язав коня, переліз через дротяну огорожу, зірвав троє яблук і давай перелазити назад. Аж тут його побачила змія, прилетіла і розірвала.
Батько ждав сина рік, ждав два — немає. Тоді посилає він середнього сина — Миколу. Дає йому доброго коня і ножиці, щоб дріт було чим перерізати. От і Микола вирушив на смерть. За рік він доїхав до саду. Прив’язав коня і почав різати огорожу. Увійшов у сад, вирвав яблука. А тут якраз змія прилетіла, побачила, що дріт порізаний, давай шукати винуватого. Чує Микола: щось гуде, шумить, реве. Озирнувся — коли змія летить. Тут вона й на льоту розірвала.
Батько ждав-ждав своїх синів, посилає найменшого — Василя. Василь попрощався з батьком і поїхав у далеку дорогу. Доїхавши до саду, він прив’язав коня і пішов по яблука. Вирвав троє, сів на коня і гайда додому.
А коли Василь їхав по яблука, то йому спекли три прісних коржі, в яких було по пудові солі і по півтора пуда борошна.
От Василь від’їхав на сотню верств. Але чує — щось гуде, шумить, реве. Оглянувся, а то змія летить. Він і кинув один корж. Змія вхопила його і проковтнула. Раптом їй схотілося пити. Тоді вона вертається до річки. Василь ще
від’їхав на сотню верств. Змія знову наздоганяє його. Він дав їй ще корж. Вона знову вертається до річки. І от йому зосталося ще сто верств. Але раптом змія знов за ним летить. Василь кинув їй третій корж. Вона його проковтнула і знову вернулася до річки. Коли напилася третій раз, то її розірвало. І от з того часу й повелися на світі гадюки, жаби і всяка нечисть.
Василь щасливо доїхав додому і яблуками вилікував батька. Стали вони жити та поживати і бали справляти. Я на тому балу був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало.