Українські народні казки

Батьків заповіт

Українська народна казка Полтавщини

Був собі чоловік та жінка. Було у них три сини, два розумних, а третій дурний. А коло них жив один пан. Була у нього донька, та така гарна, що як кинеш оком на неї, то аж на душі стане весело. Той пан взяв і збудував скляну гору, таку височенну, що як глянеш на вершечок, то голову так задираєш, що аж шапка спадає. Посадив там пан доньку геть на самий верх і сказав так:

— Хто доскочить до неї конем, тому вона буде жінкою.

Занедужав старий дід і каже:

— Сини мої! Як я умру, то щоб ви кожної ночі читали наді мною книжки. Один одну ніч, другий — другу, а третій на третю, поки й кінчаться дев’ятини.

Сказав і помер. Пішов старший син Кіндрат на могилу, прочитав слів троє та й пішов у хату. Настала друга ніч, пішов другий, Василь, постояв трохи й пішов у ясла. Там і проспав до самого ранку. Настає й третя ніч. Береться дурний Терешко за книжку, йде на могилу, стає й читає та б’є поклони аж до землі. От ледве стало на світ благословлятися, ще й півні не співали, виходить старий дідусь із ями й каже:

— На тобі три палички. Цю дай старшому братові, цю середньому, а цю собі візьми.

Приходить Терешко додому і хвалиться своїм братам, яка пригода з ним трапилася, а ті давай сміятися з нього. Кажуть:

— Пішов, понаходив десь надворі палички та й хочеш нас обдурити.

Старший брат Кіндрат узяв, та як жбурне об землю свою паличку! Коли де не взявся кінь, такий вороний, як галка. Кіндрат мерщій на того коня та й поскакав до гори, де сиділа панночка. Спинив коня й каже:

— Отепер доскочу, моя буде!

Розігнався, скочив-та тільки до половини й сягнув. З тим і вернувся додому. Середній брат питає:

— А що, доскочив?

— Ні!

— Е, це, мабуть, вона мені судилася! — каже.

Кинув паличку середній брат. Коли біжить кінь гнідий, аж вилискує. От він мерщій на нього та й поїхав до тієї гори. Скочив, трохи до панночки не сягнув, але… Приїхав додому, а брат питає:

— Ну що, доскочив?

— Та ні! Мабуть, у всьому світі немає такого коня, щоб міг до панночки доскочити.

Дурний сидить, тільки слухає й сміється з них. А далі встав з печі та як кинув паличку, так де не взявся кінь. Та такий, наче золотий, що й глянути не можна, аж очі засвічує. Терешко мерщій на того коня та як скочив, то враз і доскочив до дівчини.

На другий день музика грає у пана, танцюють дівчата й парубки, а люди проходять мимо й питають:

— Де це музики так грають?

— Е, це у пана. Мусив доньку віддати за Терешка дурного, ото сьогодні й весілля!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

46 (4657). Батьків заповіт. СУС 530. Записала Пащенко Юлія 2008 року.
Оповідач: Пащенко Ольга Григорівна (1963 року народження), Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.