Українські народні казки

Батьків заповіт

Українська народна казка Полтавщини

Був собі чоловік та жінка. Було у них три сини, два розумних, а третій дурний. А коло них жив один пан. Була у нього донька, та така гарна, що як кинеш оком на неї, то аж на душі стане весело. Той пан взяв і збудував скляну гору, таку височенну, що як глянеш на вершечок, то голову так задираєш, що аж шапка спадає. Посадив там пан доньку геть на самий верх і сказав так:

— Хто доскочить до неї конем, тому вона буде жінкою.

Занедужав старий дід і каже:

— Сини мої! Як я умру, то щоб ви кожної ночі читали наді мною книжки. Один одну ніч, другий — другу, а третій на третю, поки й кінчаться дев’ятини.

Сказав і помер. Пішов старший син Кіндрат на могилу, прочитав слів троє та й пішов у хату. Настала друга ніч, пішов другий, Василь, постояв трохи й пішов у ясла. Там і проспав до самого ранку. Настає й третя ніч. Береться дурний Терешко за книжку, йде на могилу, стає й читає та б’є поклони аж до землі. От ледве стало на світ благословлятися, ще й півні не співали, виходить старий дідусь із ями й каже:

— На тобі три палички. Цю дай старшому братові, цю середньому, а цю собі візьми.

Приходить Терешко додому і хвалиться своїм братам, яка пригода з ним трапилася, а ті давай сміятися з нього. Кажуть:

— Пішов, понаходив десь надворі палички та й хочеш нас обдурити.

Старший брат Кіндрат узяв, та як жбурне об землю свою паличку! Коли де не взявся кінь, такий вороний, як галка. Кіндрат мерщій на того коня та й поскакав до гори, де сиділа панночка. Спинив коня й каже:

— Отепер доскочу, моя буде!

Розігнався, скочив-та тільки до половини й сягнув. З тим і вернувся додому. Середній брат питає:

— А що, доскочив?

— Ні!

— Е, це, мабуть, вона мені судилася! — каже.

Кинув паличку середній брат. Коли біжить кінь гнідий, аж вилискує. От він мерщій на нього та й поїхав до тієї гори. Скочив, трохи до панночки не сягнув, але… Приїхав додому, а брат питає:

— Ну що, доскочив?

— Та ні! Мабуть, у всьому світі немає такого коня, щоб міг до панночки доскочити.

Дурний сидить, тільки слухає й сміється з них. А далі встав з печі та як кинув паличку, так де не взявся кінь. Та такий, наче золотий, що й глянути не можна, аж очі засвічує. Терешко мерщій на того коня та як скочив, то враз і доскочив до дівчини.

На другий день музика грає у пана, танцюють дівчата й парубки, а люди проходять мимо й питають:

— Де це музики так грають?

— Е, це у пана. Мусив доньку віддати за Терешка дурного, ото сьогодні й весілля!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

46 (4657). Батьків заповіт. СУС 530. Записала Пащенко Юлія 2008 року. Пащенко Ольга Григорівна (1963). Полтавська область, Лохвицький район, Вирішальне

Батьків заповіт

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Вмираючи, батько сказав синові:

— Оце, сину, я вмираю Якщо хочеш зберегти моє добро, то я тобі його покидаю, до того ще й допоможу придбати. Роби в полі так, щоб нікому не казав першим „здрастуй”, їж хліб з медом, а в свято одягай нові чоботи.

Сказав так і помер.

Син його так і робив. Ні з ким не вітався, їв хліб з медом, а в свято носив нові чоботи, а ті, що вже були на ногах, закидав на горище.

Пройшов деякий час і син дожився до того, що вже не мав за що купувати ні мед ані чоботи.

— Ні, не гаразд! — міркує він. — Це батько навчив мене на лихо, треба робити інакше.

Почав він раніше всіх людей їздити в степ, та ото робить коло шляху, а люди їдуть та всі до нього здоровкаються. Цілий день працює. Стомився, сяде їсти самий хліб з водою. Він йому здається солодким, як з медом. А в неділю дістане з горища чоботи, почистить їх, одягне, і вони в нього, як нові. Через таку працю почало господарство його прибувати.

І тоді син зрозумів батьківський заповіт: що треба раніше всіх бути в полі, щоб люди до нього віталися, а не він до них, працювати до втоми, щоб, як сяде їсти, хліб був смачний, як із медом. А щоб гарно ходити на свято, то треба чоботи хоч і старі, але носити так, щоб вони були, як нові, завжди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

87 (7238). Батьків заповіт. СУС 915А. Записала Шаркун Діана 2009 року. Шаркун Тетяна Анатоліївна (1973). Дніпропетровська область, Новомосковський район, Новомосковськ

104 (6060). Батьків заповіт. СУС 915А. Записала Данилюк М. (10 клас) 2008 року. Почекуніна Ганна Макарівна (1923). Хмельницька область, Старокостянтинівський район, М. Чернятин