Українські народні казки

Батьківська спадщина

Українська народна казка Буковини

Старий тато умирає, а син питає:

— Тату, що ви мені після себе лишаєте? А тато йому:

— Отого цвяха, що забитий у стелю. Як не буде що робити, то повісишся на ньому.

А то був той гак, що на ньому лампу чіпляли.

Тато помер. А син з товаришами пив. І все пропив — лишився в него один кугут. Зловив він того кугута і передав товаришам через пліт, щоб зарізали й приготували. Товариші приготували, самі з’їли, а йому не лишили.

— Кітка, — кажуть, — украла кугута і з’їла.

Прийшов він до свого дому і бачить: нічого вже більше нема, щоб пропити, і голоден. «Що мені тепер робити? Повішуся», — думає він. Поставив на лавку стілець, почепив вірьовку собі на шию і на той гак, стілець випав, і він повісився. Але під його вагою той гак вирвався, він упав, і з тої дірки, що був гак, посипалося на него золото. Аж тоді йому прийшло в голову: «Батько так зробив, щоб я порозумів і міг жити».

Зібрав він то золото і заховав. Купив собі новий одяг, купив усе, що треба, і став добре жити. А ті товариші бачать, що він знов багатий став, і хочуть знов з ним дружити. Починають його питати, як він розбагатів. А він каже:

— У мене в сараї була велика купа заліза, та миші з’їли його.

— То не може бути! — крикнули товариші.

— А може бути, щоб кітка з’їла кугута? — сказав той чоловік і не дружив більше з ними ніколи.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
25 травня 1980 року
Оповідач: Мельник Петро Никифорович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.