Українські народні казки

Батьківське серце

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному лісі жили лісник із жінкою та дочкою, яка була найбільшою найдорожчою втіхою батьків.

Одного разу дочка пішла в ліс по ягоди. Замріялася і несподівано заблукала. Ходила аж до смерку, доки надибала якийсь потічок і, знесилена, присіла перепочити. Захотіла пити.

Зачерпнула пригорщею воду, ковтнула... І враз обернулася на манюнє зайченя! Воно стрепенулося і шугонуло в нетрі. Тільки його й бачили.

А що ж батьки? Лісник ще до сутінок вирушив на пошуки в ліс. Блукав, гукав, усюди доччиних слідів шукав, та все марно. Нарешті ноги привели його в найглухіші хащі, де він іще ніколи й не бував,

У нетрях надибав лісник хижку без вікон і дверей. Перед нею камінь світився. Підійшов до нього, тільки торкнувся, як опинився всередині хижки.

Бачить, на столі каганець блимає, за ним якась стара одноока жінка сидить. Зняв він шапку, несміливо привітався.

— Чого прийшов? — суворо блимнула на гостя оком.

— Біда мене сюди завела: дочка пропала, — каже лісник. — Пішла в ліс і нема. Де тільки я вже її не шукав.

— Знаю, що з нею сталося, — мовила стара, — не сподівайся її побачити, доки не спокутуєш кривду, яку мені заподіяв.

— Яку кривду? — забідкався лісник. — Я ж тебе вперше бачу.

— Вина за тобою водиться перед усім моїм лісовим родом, — проказала хазяйка хижки, — ти зайченя від матері відлучив. Воно в твоє сильце втрапило, а ти маля не пожалів. У мішок укинув, додому приніс своїй дочці на забавку. І досі воно там пропадає в клітці, а мама плаче.

Сахнувся лісник, почувши таке. Бо пригадав, як ще перед Новим роком захотів здивувати дочку-улюбленицю незвичайним „подарунком від Діда Мороза» — пухнастим зайчиком. Отоді вночі й поставив сильце. Сталось, як гадалось. В сильце втрапило гарне пухнасте зайченя, яке стало батьковим новорічним подарунком, а дівчинці — доброю забавкою.

Збагнув лісник, що не простою людиною була хазяйка тієї хижки, а чаклункою-охоронницею всієї лісової звірини. Ясна річ, не без її участі втратив лісник дочку! Став картати себе за той вчинок. Заплакав, упав на коліна і став чаклунку благати, щоб повернула йому дочку. Ті сльози розтопили її серце, врешті-решт, вона зітхнула і мовила:

— Знай, серце батька-матері, ким би вони не були, людьми чи звірами, за дитину болить однаково. Тепер біжи додому і відмикай клітку. Бо збігає час, коли дочка може обернутися на людину. Тільки зійде сонце, її чари стануть довічними.

Щодуху кинувся чоловік з хати. Біг не відчуваючи під собою ніг. Наполохане батьківське серце в грудях аж стугоніло. Таки встиг до світання. Щойно вскочив у хату, відімкнув клітку, і з неї вискочило зайченя, заяснів обрій. Озирнувся чоловік, а на лаві сидить донька. Утомлена така і каже:

— Пряла я, тату, і чомусь заснула, наснилося, ніби я заблукала в лісі. І там обернулася на зайченя. Сама-самісінька я була в лісі, лячно так.

Щасливі батько й мати пригортали дочку. Батько розчулено мовив:

— Ти пережила те, що й зайченя, яке я необачно приніс тобі для забавки, відлучивши від мами.

— Ой, а й справді! — спохопилася дівчина. — А де ж воно? Випустімо його, тату, нехай біжить до мами.

Та пригода на все життя стала уроком бувалому чоловікові. Батьківське серце його стало чуйним до дитинчат братів наших менших.

Недарма кажуть: „Життя навчить, як у світі жити».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

147 (5332). Батьківське серце. СУС —. Записано 2008 року. Качан Галина Миколаївна (1948). Черкаська область, Канівський район, Степанці

Батьківське серце

Українська народна казка Чернігівщини

В одному лісі жив лісник з жінкою. Мали вони дочку, яка була найбільшою потіхою.

Одного дня дочка пішла в ліс по ягоди, замріялася та й заблукала. Ходила аж до вечора, поки не надибала якийсь струмок. Присіла відпочити і сильно захотіла пити. Зачерпнула води, ковтнула і зразу перетворилася на мале зайченятко. Злякалася і плигнула в кущі.

А лісник допізна шукав дочку в лісі, гукав, усюди її сліди шукав, та не знайшов. Тоді ноги привели його в непролазні хащі, де чоловік іще зроду не був. У нетрях лісник надибав лісник хижку без вікон і дверей. А перед нею світився камінь. Чоловік підійшов до нього, торкнувся та й опинився всередині. Бачить, на столі каганець стоїть, а за столом сидить якась одинока жінка. Зняв чоловік шапку, ніяково привітався.

— Чого прийшов? — блимнула на гостя очима.

— Біда мене привела, дочку загубив. Де тільки я її не шукав.

— Знаю я, що з нею сталося. Не старайся її побачити, поки не спокутуєш кривду, яку завдав мені.

— Яку кривду? — забідкався чоловік. — Я тебе перший раз бачу.

— Вина за тобою водиться перед усім лісовим родом. Ти зайченя від матері відлучив. Воно у твоє сільце попало, а ти його не пожалів, у мішок вкинув та й приніс дочці на забавку. І зараз воно в тебе мучиться, а мати плаче.

Злякався лісник, бо й справді надумав перед Новим роком порадувати дочку пухнастим зайченятком — подарунком від зайчика. Тоді вночі поклав сильце і на нього піймалося зайченя. А дівчина тішилася ним, гралася з зайчиком.

Здогадався, що не проста ця хазяйка, а чаклунка, яка охороняє усіх лісових звірів. І, звичайно, не обійшлося без неї у пропажі дочки. Заплакав батько, упав на коліна і став чаклунку просити, щоб повернула йому дочку. Розтопили тверде серце чаклунки гарячі батьківські сльози і вона сказала:

— Знай! Серце батька і матері болить за дитям однаково, ким би вони не були, чи звірами, чи птицями. Твоя дочка стала пухнастим зайченям. А тепер біжи додому і швидко відкривай клітку з зайченям. Надходять останні хвилини, в які вона ще може стати людиною. Якщо сонце зійде, а ти не відкриєш клітку, то вона назавжди залишиться зайченям.

Бистро побіг чоловік додому, відкрив клітку і випустив впіймане зайченя. Стало сходити сонце. Озирнувся чоловік, а на лавці сидить його дочка, стомлена така. Каже до нього:

— Пряла я, пряла та й чогось заснула. Наснився мені дивний сон, що я перетворилася на зайченя. Одна-однісінька була у лісі, а там так страшно…

Обняли її батьки, а лісник і каже:

— Доню, ти пережила те саме, що і зайченя, яке я відірвав від матері і приніс тобі для забави.

Відтоді серце лісника стало чуйним до всіх братів менших.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

208 (4440). Батьківське серце. СУС —. Записала Косович Г. І. 2008 року. Бура Любов Іванівна (1932). Чернігівська область, Менський район, Мощне