Батьківський дарунок
Українська народна казка Поділля
Жив собі цар і було у нього три сини: Іван, Степан і Грицько.
Цар старий був, помер. А перед смертю сказав, щоб сини чергували біля гробу. Старші сини не хотіли стерегти гроба, а все просили Грицька. От прийшов Грицько першу ніч. Сидить собі. Опівночі відкривається гріб, чути голос батька:
— То ти, Іване?
— Ні.
— То ти, Степане?
— Ні.
— То ти, Грицьку?
— Я.
І гріб назад закрився.
На другу ніч Степан послав Грицька за себе. Знов відкрився гроб і голос батьків спитав:
— То ти, Степане?
— Ні.
— То ти, Іване?
— Ні.
— Ти, Грицьку.
— Я.
На третю ніч було теж саме. А потім батько каже:
— Все, що мало бути вам трьом, буде тобі, сину.
Дав йому волосинку і каже:
— Встромиш цю волосинку в одне вухо, виймеш з другого і прибіжить кінь. Все, що ти йому загадаєш — зробить.
А в другому царстві цар об’явив:
— Хто вискочить на коневі на дванадцятий поверх і зніме перстень з пальця моєї дочки, той буде моїм зятем.
Два брати Степан та Іван осідлали коней і поїхали. А Грицько пересадив волосинку з вуха у вухо; прибув до нього кінь незнаної краси. Замовив одежу — очі вбирає. Сів на коня, догнав братів, по нагайці їм дав. Прискочив, розігнався і вискочив на третій поверх. Повернувся і поїхав.
— Брати теж вернулися і розказують, що був там дуже славний молодець і доскочив аж до третього поверху. На другий раз знов на клич царя поїхали брати. А Грицько кликнув коня гнідого із срібною вуздечкою, приодягся, як князь, і погнав коня у сусіднє царство, догнав братів, дав по нагайці і з розгону доскочив до 6 поверху та й повернув додому.
А брати, як вернулися, вихваляють незнайомого молодця. А Грицько каже:
— То я був.
Ті сміються з нього:
— Е, дурню, не сміши.
На третій раз, як брати поїхали щастя питати, Грицько пересадив волосину з одного вуха в друге, і явився перед ним білий кінь із золотою вуздечкою і золотим сідлом. Скочив на нього Грицько і погнав вище хмар. Братів догнав аж біля двора. А народу сила-силенна. Всім охота подивитися, хто ж зятем царевим буде.
Грицька ніхто не впізнав. А він розігнався і в одну мить, аж на дванадцятому поверсі опинився. Ледь встигла царівна перстень йому на палець надіти.
Коли повернулись брати, не могли нарозказуватись, що то за красень перстень зняв у царівни.
А Грицько вже на печі сидить. Зняв ганчірку з пальця, так піч засіяла.
А брати кричать на нього:
— Ти що там палиш, ще піч згорить.
— То це ж перстень золотий світиться.
— Дурень-дурнем.
Зібрав цар всіх молодців, щоб царівна впізнала, хто ж то такий славний та гожий. Поїхали і брати. Грицько одяг свитину латану-перелатану, став аж у самому краю. Царівна обійшла всіх і до Грицька підходить. Питає, чого в нього палець замотаний. Розмотала, глядь, а то перстень царський. Взяла його за руку та й веде до батька. Той поблагословив, зіграли весілля. Стали жити-поживати і добра наживати. І до сьогодні живуть, мед-вино п’ють