☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Батьківський дарунок
Українська народна казка Поділля

Жив собі цар і було у нього три сини: Іван, Степан і Грицько.

Цар старий був, помер. А перед смертю сказав, щоб сини чергували біля гробу. Старші сини не хотіли стерегти гроба, а все просили Грицька. От прийшов Грицько першу ніч. Сидить собі. Опівночі відкривається гріб, чути голос батька:

— То ти, Іване?

— Ні.

— То ти, Степане?

— Ні.

— То ти, Грицьку?

— Я.

І гріб назад закрився.

На другу ніч Степан послав Грицька за себе. Знов відкрився гроб і голос батьків спитав:

— То ти, Степане?

— Ні.

— То ти, Іване?

— Ні.

— Ти, Грицьку.

— Я.

На третю ніч було теж саме. А потім батько каже:

— Все, що мало бути вам трьом, буде тобі, сину.

Дав йому волосинку і каже:

— Встромиш цю волосинку в одне вухо, виймеш з другого і прибіжить кінь. Все, що ти йому загадаєш — зробить.

А в другому царстві цар об’явив:

— Хто вискочить на коневі на дванадцятий поверх і зніме перстень з пальця моєї дочки, той буде моїм зятем.

Два брати Степан та Іван осідлали коней і поїхали. А Грицько пересадив волосинку з вуха у вухо; прибув до нього кінь незнаної краси. Замовив одежу — очі вбирає. Сів на коня, догнав братів, по нагайці їм дав. Прискочив, розігнався і вискочив на третій поверх. Повернувся і поїхав.

— Брати теж вернулися і розказують, що був там дуже славний молодець і доскочив аж до третього поверху. На другий раз знов на клич царя поїхали брати. А Грицько кликнув коня гнідого із срібною вуздечкою, приодягся, як князь, і погнав коня у сусіднє царство, догнав братів, дав по нагайці і з розгону доскочив до 6 поверху та й повернув додому.

А брати, як вернулися, вихваляють незнайомого молодця. А Грицько каже:

— То я був.

Ті сміються з нього:

— Е, дурню, не сміши.

На третій раз, як брати поїхали щастя питати, Грицько пересадив волосину з одного вуха в друге, і явився перед ним білий кінь із золотою вуздечкою і золотим сідлом. Скочив на нього Грицько і погнав вище хмар. Братів догнав аж біля двора. А народу сила-силенна. Всім охота подивитися, хто ж зятем царевим буде.

Грицька ніхто не впізнав. А він розігнався і в одну мить, аж на дванадцятому поверсі опинився. Ледь встигла царівна перстень йому на палець надіти.

Коли повернулись брати, не могли нарозказуватись, що то за красень перстень зняв у царівни.

А Грицько вже на печі сидить. Зняв ганчірку з пальця, так піч засіяла.

А брати кричать на нього:

— Ти що там палиш, ще піч згорить.

— То це ж перстень золотий світиться.

— Дурень-дурнем.

Зібрав цар всіх молодців, щоб царівна впізнала, хто ж то такий славний та гожий. Поїхали і брати. Грицько одяг свитину латану-перелатану, став аж у самому краю. Царівна обійшла всіх і до Грицька підходить. Питає, чого в нього палець замотаний. Розмотала, глядь, а то перстень царський. Взяла його за руку та й веде до батька. Той поблагословив, зіграли весілля. Стали жити-поживати і добра наживати. І до сьогодні живуть, мед-вино п’ють

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

73 (6027). Батьківський дарунок. СУС 530. Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці