Башта в лісі
Українська народна казка Кіровоградщини
Було це не дуже давно, у часи радянської влади, коли заборонялись всі релігійні свята та народні традиції. Жила собі одна родина. І от на Різдво мати з дочкою несли вечерю до хрещеної матері дівчинки.
Пішли вони лісом, щоб ніхто не помітив. Довго йшли чи ні, ніхто не знає, та заблукали вони. Ходили вони, блукали та не могли стежки знайти. Дівчинка плакати почала, а мати її втішає, але й сама чуть не плаче.
Раптом бачать, вогник удалині видніється. Порадились і вирішили йти на нього. Підходять ближче, дивляться а перед ними башта величезна стоїть. Заходять вони туди, перед ними яма відкривається. Дивляться мати з дочкою, а у тій ямі повно золота та каміння коштовного. Дівчинка, недовго думаючи, у яму стрибнула, і почала золото, срібло й каміння коштовне у кишені набирати. Не встигла мати дочці й слово мовити, як яма закрилася разом із дівчинкою. Розплакалася мати та нічого те їй не допомогло. І сліду від ями не залишилося. Через мить і башти не стало лише ліс глухий та темний навкруги.
Поплакала, поголосила мати за своєю дитиною та й пішла ні з чим додому. Довго чоловік жінку лаяв за те, що дочку у лісі занапастила, та що ж робити. Почали думати-гадати, що робити далі, як дочку рятувати.
Пішли чоловік із жінкою до ворожки, що на краю села жила. Тільки в хату зайшли, як вона їм:
— Знаю, чого прийшли до мене, знайдете дочку свою. Рівно через рік ідіть на те саме місце, де дівчинка лишилася, і повернеться вона до вас.
Проминув рік. На саме Різдво вирушають чоловік із жінкою до лісу. Йдуть та йдуть, а башти не знаходять. Бачать, вогник блимає. Вони туди. Башта перед ними ніби з-під землі виросла. Заходять, яма перед ними відкривається. А звідти дівчинка їхня виходить. Змарніла вся та схудла. Кинулися батьки до неї цілують, обнімають.
— Що трапилося з тобою, де була ти?
— Я потрапила у царство підземне. Там дядьки рогаті живуть. І цілий день гроші рахують, золото та купки складають. От і мене заставляли золото на купки складати та рахувати. А за те цукерку давали. Сьогодні у Свято Велике, Різдво Христове, вони глибоко під землю ховаються, і душа невинна може на волю вийти, от я й пішла від них.
Зраділи батьки. Додому донечку забрали. Та не ходили більше до лісу, де нечисті живуть.