Українські народні казки

Без праці не житимеш у щасті

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік і жінка. Як і всі люди, вони працювали з ранку до ночі, але багатства не мали. Заробленого вистачало, щоб поїсти та справити сяку-таку одежину.

І був у них один син. Батьки жаліли свого одинака, тому все в господарстві старались робити самі, а сина до роботи не дуже привчали.

Прийшов йому час женитися. Посватав парубок дівчину з бідної сім’ї, Восени і весілля відгуляли. Молодята кохали одне одного. Та молода господиня не дуже бралася до діла, бо вона не привчена була до роботи змалку.

Сіла вона прясти. Напряла два починочки і намозолила два мозолечки. Пішла та й милому показала. Милий, як побачив, аж заплакав та й каже:

— Не трудись, мила, і не неволься. Прийде весна-красна, пригріє сонце ясне, наростуть лопушечки-широчечки, пошиємо з них сарафани-роздувани та й буде моя мила по саду ходити й білих рук не трудити.

Не стала мила більше прясти. Прийшла весна-красна, пригріло сонце ясне, наросли лопушечки-широчечки, пошила з них жінка сарафани-роздувани, стала по саду ходити й білих рук не трудити.

Аж де не візьмись, налетів вітер, порвав сарафани-роздувани з лопушечків-широчечків. Осталася мила яко благ, яко наг без одягу. Впала вона в грязь і гірко заплакала. Хоч і потішав її чоловік, та жінка, плачучи, промовляла:

— Ні, милий, тепер буду прясти, щоб більше в грязь не впасти. Буду ткати, щоб голому від людей не тікати, буду сорочки шити, щоб нам з тобою голими не ходити.

І зажили вони весело і щасливо, як і всі люди. Бо без праці не житимеш у щасті.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

81 (4667). Без праці не житимеш у щасті. СУС —. Записала Кустреюк Таїсія 2008 року. Головай Півонія Миколаївна (1944). Полтавська область, Пирятинський район, Вікторія