Безглуздий Іван
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі чоловік та жінка. Був у них один син, і той безглуздий. Куди не піде, скрізь його обіб’ють, плаче сердега.
Одного разу йде Іван, бачить, чоловік сіє пшеницю. Хлопець каже:
— Що Бог дав — та в землю! Що Бог дав — та в землю!
Облупили його. Приходить додому і плаче. Мати вчить:
— Сину, треба казати: «Добрий день, Боже вам помагай!»
Зрадів Іван, бігом у село. Бачить, хата гороить, люди з відрами тушать. А хлопець:
— Добрий день! А Боже вам помагай!
Облупили його. Мати знову вчить:
— Як бачиш, що щось горить, треба хапати відро з водою і виливати на вогонь.
Іван зрозумів і пішов. Іде по вулиці, а молоді люди свиню шмалять. Іван за відро з водою і вилив на вогонь.
Облупили його, знову плаче. А мати знов навчає:
— Треба казати: «Добрий день! Щоб то, що ви робите, вам вдалося, щоб мали здоров’я самі з’їсти і ще й сусідам по мисочці рознести».
От пішов хлопець знов на прогулянку. Дивитсья, чоловік велику нужду справляє. А Іван:
— Добрий день! Щоб то, що ви робите, вам вдалося, щоб мали здоров’я самі з’їсти і ще й сусідам по мисочці рознести.
Ледве Іван живим додому вернувся.