Українські народні казки

Безпритульний чоловік та вовк

Українська народна казка Поділля

Жив один безпритульний чоловік. Жив сам у лісі, хати не було. Мандрував він якось лісом, а назустріч йому вибігли звірі: зайці, лиси, кабани. На деревах сиділи птахи в гніздах. Тяжко було жити цьому безпритульному, не було що їсти. Збирав ягоди, горіхи, шишки.

Одного разу на дорозі знайшов лопату і розпочав копати яму під корінь, щоб накрити її і там жити. Викопав в глибину десь метрів два і шириною метрів три. Відійшов від ями відпочити. Дивиться, біжить насилу коза, а за нею вовк. Так обидвоє у ту яму й попадали. Чоловік заглянув у яму і побачив, як плаче коза у кутку. А тим часом у ту ж яму й заєць зловився. Тремтить бідний, тулиться до кози. Вовк навпроти тільки облизується, каже:

— Зараз когось з’їм!

Заєць просить, щоб не його їв. А коза своєї:

— Ме-ме, не мене!

Та вовк не чекає, кинувся враз та й з’їв козу. Чоловік те забачив, бігцем накидав у яму гілляк, щоб зайця врятувати. Той швидко втік, а вовк ситий, бігти не може. Став вовк у чоловіка проситися, щоб той його не убивав:

— Ти один і я один на усьому світі. Тож давай жити разом. Все ж веселіше буде.

На тому й зійшлися. Стали вони жити разом. Чоловік порався біля куреня, а вовк ходив на лови. Так вони жили-поживали, поки не померли.

Отже, казочці кінець, пішов дід у танець, а баба по суниці. Дід прийшов без штанів, а баба без спідниці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

169 (6435). Безпритульний чоловік та вовк. СУС —, новотвір. Записано 2009 року. Радківський Іван Лазарович (1936). Вінницька область, Літинський район, Малинівка