Безпритульний чоловік та вовк
Українська народна казка Поділля
Жив один безпритульний чоловік. Жив сам у лісі, хати не було. Мандрував він якось лісом, а назустріч йому вибігли звірі: зайці, лиси, кабани. На деревах сиділи птахи в гніздах. Тяжко було жити цьому безпритульному, не було що їсти. Збирав ягоди, горіхи, шишки.
Одного разу на дорозі знайшов лопату і розпочав копати яму під корінь, щоб накрити її і там жити. Викопав в глибину десь метрів два і шириною метрів три. Відійшов від ями відпочити. Дивиться, біжить насилу коза, а за нею вовк. Так обидвоє у ту яму й попадали. Чоловік заглянув у яму і побачив, як плаче коза у кутку. А тим часом у ту ж яму й заєць зловився. Тремтить бідний, тулиться до кози. Вовк навпроти тільки облизується, каже:
— Зараз когось з’їм!
Заєць просить, щоб не його їв. А коза своєї:
— Ме-ме, не мене!
Та вовк не чекає, кинувся враз та й з’їв козу. Чоловік те забачив, бігцем накидав у яму гілляк, щоб зайця врятувати. Той швидко втік, а вовк ситий, бігти не може. Став вовк у чоловіка проситися, щоб той його не убивав:
— Ти один і я один на усьому світі. Тож давай жити разом. Все ж веселіше буде.
На тому й зійшлися. Стали вони жити разом. Чоловік порався біля куреня, а вовк ходив на лови. Так вони жили-поживали, поки не померли.
Отже, казочці кінець, пішов дід у танець, а баба по суниці. Дід прийшов без штанів, а баба без спідниці.