Українські народні казки

Береза

Українська народна казка Поділля

Виряджала мати сина у солдати:

— Іди, сину, служи та повертайся швидше.

Довго чи ні служив хлопець, пройшли роки, а мати все чекала...

Повернувся нарешті козак додому. Але не сам, а з молодою дружиною. Зразу ж незлюбила її свекруха. Приготувала вона для сина святкову вечерю, а невістку до столу навіть не покликала, з сином говорила, а його дружині і слова не сказала, ні поганого, а тим паче хорошого.

Так і стали вони жити. Невістка на чужині годила свекрусі, та нічим догодити не змогла. Робила усе, що скаже стара, вечорами плакала в подушку. Якби не коханий чоловік, то й зовсім би згинула. Єдиною розрадою він для неї був.

Вже й дитинка з’явилась у молодої пари, а свекруха все не може вгамуватися. До дитяти не підходить, на руки не бере. Якось змирилась молодиця зі своїм життям. Та ось як сніг на голову пішов чоловік у чумаки.

Зовсім несила було молодиці витримувати дорікання старої, взяла дитину на руки та пішла у поле, де з чоловіком працювала раніше. Присіла біля очерету та й розридалась. Просила вона у бога послати їй допомогу. Та й так довго там була, що її ніченька темна застала От і заночувала вона в полі, пригорнувши до грудей дитину.

Зі сходом сонця біля очерету люди побачили велику березу, струнку і високу. Але якщо придивитись до неї, то здавалося що ніби жінка тримає на руках дитину, а ноги вросли у землю.

Повернувся чоловік додому, та й запитує у неньки:

— А де ж моя дружина? Де дитина?

— Та не знаю де, десь повіялась і дитя забрала, не сказала, куди.

Засмутився чоловік та що робити, жити треба Та й став жити знову із матір’ю як і раніше. Якось пішов він у поле, побачив там березу. Здивувався, бо раніше її там не було.

— А що це за береза? — запитав він у матері, коли прийшов додому.

— Та не знаю.Піди і її зрубай, — підкусила вона сина, щоб знищити невістку, щоб і згадки про неї не було.

Послухався син матері Узяв сокиру і пішов... Як ударив перший раз, аж стиснуло серце, як ударив вдруге — заскребли кішки на душі, промайнули спогади. Як ударив третій раз, то почув слова:

— Нащо б’єш, навіщо рубаєш? Привіз у чужину, покинув мене одну, мати твоя нас зі світу зжила та ще й з думок викоріняти захотіла.

Кинув він сокиру додолу, а сам пішов додому.

— Ой, мамцю — мамцю, що ж ти наробила, цілую сімейку мою згубила.

Взяв він з собою отрути зміїної, пішов до берези, обняв її та й випив отруту.

На ранок на полі біля берези виріс дуб...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

91 (6492). Береза. СУС —. Записано 2009 року.
Оповідач: Підгорнюк Олена Михайлівна (1981 року народження) Кулешівка Хмільницький район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.