Бичачі яйця
Українська народна казка Полтавщини
Жили собі сусіди: бідний і багатий. У кожного свої турботи, один до другого не заходили. Бідний хоч і голодував, та до багатого хліба просити не ходив. А багатий і гадки не мав, щоб бідному допомогти. Якось бідняк наскладав трохи грошенят та і купив собі телятко. Почув багач, що на подвір’ї сусіда мекає телятко, та й говорить до своєї жінки:
— Невже сусід купив собі теля? Піду подивлюся.
Прийшов до бідного і гукає:
— Гей, сусіде! А звідки в тебе телятко?
Бідний знав про жадність і заздрість свого сусіда, тож і вирішив пожартувати над ним:
— Замітив, що я рідко появлявся на подвір’ї? То ж я у хліві з яйця висиджував телятко.
Здивований багач аж рота розкрив від здивування, коли таке почув.
— З якого яйця? — питає.
— Жаль, що ти піввіку прожив, а про бичачі яйця нічого не знаєш. Добре, слухай. Як сусідові, я тобі розповім. Пішов я одного разу на ярмарок. А біля одного возу народу сила-силенна.
Підходжу ближче і я. А на возі сидить дядько і гукає, щоб купували в нього бичачі яйця, мовляв, з кожного яйця вилупиться один бичок. Купують бідні по одному яйцю, а багаті мішками гребуть, не питаючи навіть ціни. Мені ледве двоє залишилось. Приніс я їх додому і сів висиджувати одне яйце, а друге залишив на пізніше, адже не можу я зразу прогодувати двох теляток. За два місяці одно телятко і висидів.
Багач слухав-слухав, а далі почав просити:
— Сусіде, продай мені друге яйце. Ми ж з тобою сусіди, я не буду торгуватись, скільки скажеш, стільки і заплачу тобі.
Бідняк подумав-подумав, похитав головою,
— Хотів я мати дві корівки, але тобі, як доброму сусідові, відмовити не можу.
Викотив він з-під ліжка великий жовтий гарбуз та й віддав сусідові. Той добряче заплатив і побіг з гарбузом додому. Настелив у сараї соломи і сів висиджувати телятко.
Жінка терпіла-терпіла, а потім почала дорікати:
— Чи ти чоловіче здурів? Де ти бачив, щоб з гарбуза вилупилось теля?
Та багач прогнав її і продовжував сидіти на гарбузові, як квочка на яйцях. Це було влітку. Жінка сердилась, що робота стоїть, а чоловік даремно тратить час.
— Он люди жито косять, а наше пропадає, так ми не лише всю худобу втратимо, а й самі з голоду помремо.
Не міг багач довго перечити жінці, взяв косу, гарбуз у мішок, та і пішов у поле. Вибрав зручне місце на горбочку, поклав мішок з гарбузом, сів на нього та й вигріває. Приносить жінка обід, а він ще роботу не починав. Накинулась вона на чоловіка, лає його, ганьбить. Не втримався багач, кинувся до жінки, щоб ударити, а вона ногою штовхнула гарбуз. Той покотився з горбочка, вдарився об пеньок і розбився. За пеньком спочивав у цей час заєць. Від несподіванки злякався, вискочив із-за пенька, і дременув куди очі дивляться.
Коли ж це побачив багач, то мало не заплакав з горя:
— Бачиш, жінко, якби я досидів цей місяць, то ціле телятко б вилупилось, а так тільки півтелятка, та й те втекло.