Українські народні казки

Бобик
Українська народна казка Покуття

Були дід та й баба. Та й посадила баба під лавицею бобик. Росте бобик, росте — аж до лави. Баба каже: — Діду, рубай лаву, бо бобик росте. Дід прорубав лаву. Росте бобик далі, росте — аж до стелі. Баба каже:

— Діду, рубай стелю, бо бобик росте.

Дід прорубав стелю. Росте бобик, росте — аж до острішка доріс. Баба каже:

— Діду, рубай стріху, бо бобик росте.

Дід прорубав покрівлю. Росте бобик, росте — аж до неба. Каже баба:

— Діду, збираймося та й лізьмо до бога.

Дід з бабою зібралися по-святошному і лізуть до бога. Лізли, лізли, а бобик ся вгнув і вломився. Упав дід на спід, а баба зверху. Та й каже баба:

— Діду, діду, я гадала, що ти будеш богом, а я божицею, а тобі вилізли кишки гузицею.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 квітня 1987 року
Оповідач: Личук Іванна Касіянівна (1924)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Бобик
Українська народна казка Покуття

Були собі чоловік та й жінка, та були бездітні. Баба каже до діда:

— Аби ми мали хоч таку дитину, як бобик. Нарешті приходить до них звідкись чужа дитина. Таке нещасне, маленьке, обдерте. Баба обмила ту дитину, скупала, дала білу сорочку. А хлопець побув у них трохи та й каже:

— Я не буду у вас, я собі йду.

І пішов. Іде він полями, полями та й заходить у ліс. А там шелестить листя та й тріщить форост. Виходять з підземного сховища збуї. Та й питають вони:

— Хто там є?

Вони не видять його. А він каже:

— Я, Бобик.

— Ходи сюди. Прийшов, а вони кажуть:

— Ми тебе хочем різати.

— Нє. Я хочу у вас служити. І став він у них служити.

Ідуть збуї красти. Прийшли до одного вуйка. Підважили підвалину і всунули туди Бобика. Він відти віддає їм здобич. А найстарший збуй питає:

— Ще є там що?

— Ні, нема більше нічого.

То збуї підвалину опустили, і він лишився в коморі замкнений, а збуї пішли.

Сидить він у тій коморі і вавкає, як кіт. Пробудився чоловік.

— Жінко, ти заперла кота в коморі, іди випусти.

— Е, я така слаба, я не йду.

Але пішла жінка. Відкрила комору, а Бобик вискочив і втік. Здогонив він збуїв і свариться з ними. А вони ся з него сміяли.

Довго то не бавило, ідуть збуї церкву обікрасти. Знов так само ломом підвалину гуртом підважили і Бобика туди всунули, щоби він видавав. Видає він. Видає, а найстарший збуй каже:

— Ще є?

— Ні, — каже Бобик, — уже все.

І вони лома витягнули, і підвалина впала. І Бобика замкнули в церкві. Він каже:

— Ого, мене тут аж тепер уб’ють.

Але мав він коло себе сірники. Позасвічував багато свічок, у церкві світиться. А в церкві були такі образи, що їх накручували, і вони грали. Він понакручував ті образи, образи грають.

А там, по сусідству, жив паламар. Пробудився він, чує, образи грають. Він бігом до ксьондза.

— Отче, ми добре службу Божу відправили! Матір Божа так плаче! Ксьондз збирається, йде до церкви. Що то є? Відмикає церкву, став та коло престолу, молиться, а Бобик поза него та й утік. Та й знов наздогонив він збуїв. І знов свариться з ними. Кажуть збуї:

— Хлопче, що ти хочеш, аби ти пішов від нас геть? А він каже:

— Дайте мені мішок грошей.

Дали йому збуї мішок грошей. Він той мішок несе. Ніс, ніс, умучився, не годен далі нести. Відсипає половину і несе далі. Приніс до діда й баби. Дід і баба втішилися дуже. І вже не йшов Бобик нікуди, жив коло діда й баби.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області
27 жовтня 1986 року
Оповідач: Тутецький Василь Дмитрович (1911)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.