Українські народні казки

Боягуз

Українська народна казка Поділля

У лісі наступила весна, дерева розпустили свої перші листочки, а квіти розпустили свої бруньки. З нори старого зайця було чути крики, сміх. У наймолодшого зайчика було день народження. В цей день йому батьки дозволили піти далеко в ліс. Але була одна проблема, він був боягузом, за це його і прозвали Боягуз. Зайчик не наважувався виходити з нори і знаходив всілякі причини.

— Я піду в ліс наступного року, — говорив він.

І так було кожного разу. Але в цей день зайчик твердо вирішив вийти із своє нірки. Він попросив старших братів піти з ним. Але брати посміялися з нього, і сказали:

— Ти боягуз і ніколи не станеш справжнім зайцем.

Зайчик вирішив довести своїм братам що він не боягуз.

— Я перейду велике болото, яке не переходив ніхто з вас — сказало зайченя.

І він відправився в свою подорож. Коли проходив поміж хащі йому було дуже страшно, тільки десь трісне гілочка, він уже біжить ховатися за найбільше дерево. Нарешті зайчик добрався до великого болота про яке йому розповідав дідусь. Поступово сонце почало заходити за обрій, наступила ніч. Боягузу було дуже моторошно від гудіння сов, темноти лісу. Він ліг і заснув.

Ранком прокинувся і ступив на болото, якого найбільше боявся у своєму житті. Пройшовши пару кроків почув голос:

— Стій!

Боягуз озирнувся, перед ним стояв сірий вовк.

— Ти куди це вухатий зібрався?

— Я-я-я іду на той бік болота, — зі страхом говорив боягуз.

— Давай я тобі допоможу!

— Добре, — відповів заєць.

Він ніколи не бачив вовка, але йому було страшно, бо у вовка була стара облізла шерсть, довгий хвіст і хитрі очі.

Насправді вовк не хотів допомогти перейти зайчикові через болото, він хотів його завести в свою зграю вовків і з’їсти. Ось вони наближались до лігва вовків. Було чути чиїсь голоси. Боягуз запитав вовка:

— Що, це за голоси?

Вовк відповів:

— Це ми наближаємось до кінця болота.

Тут зайшли вони у велику нору, де було багато вовків. Вовки кинули зайчика у велику яму, де було ще два зайці. Але зайчик не злякався і почав думати як йому вибратись із цієї ями. Тоді він запропонував своїм друзям:

— Давайте будемо ставати один на одного і стрибати може хтось з нас вистрибне із цієї ями.

Боягуз стрибнув і вистрибнув. Потім допоміг своїм друзям вибратись з ями. Від того випадку зайчик уже нічого не боїться. І з нього вже ніхто не сміявся і не називав боягузом.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

187 (6453). Боягуз. СУС —, новотвір. Записано 2009 року.
Оповідач: Дідусенко Галина Гаврилівна (1954 року народження) Пеньківка Літинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.