Українські народні казки

Брат і сестра

Українська народна казка Гуцульщини

Жили братчик і сестричка, дуже бідно жили. Сестричка була дуже-дуже файна дівчина. І от одного разу брат каже: — Я сподобав гарну дівчину, хочу женитися. А вона говорить:

— Як будеш їти до неї, возьми, братчику, й мене з собою, щоб я побачила твою наречену.

Брат узяв сестру до свої нареченої, сестра подивилася на ту дівчину і говорить йому:

— Не бери цю дівчину за жінку, бо в неї недобре серце.

А брат не послухався і оженився на ній. І коло него жила й сестра. Але не любила її братова жінка. За то, що та була розумніша від неї і поу́чувала її, як ґаздувати.

Поїхали брат і з сестрою у поле орати. Вечером приїхали додому, і сказав брат сестрі завести коні в стайню. Сестра завела коні, дала їм їсти, дала води і зайшла в хату. Тут же жінка пішла в стайню, відчепила коні і пустила їх у город, бо вона була зла на чоловічу сестру.

Рано встають, а коні за ніч великі шкоди зробили. Жінка говорить чоловікови:

— Це у всьому твоя сестра винна, бо вона коней не завела. Брат нічого не сказав і пішов до роботи.

У братової жінки народжується дитина. І говорить жінка чоловікови:

— Ми поїдемо в місто, а сестра буде доглядати нашу дитину.

І ця жінка, щоб відогнати чоловічу сестру, губить * свою дитину. Та кладе мертву дитину на підлогу, накриває коритом і говорить, що дитина в другій кімнаті спить.

— Як буде плакати, тоді ввійдеш забавити. А доти би в ту хату не заходила, би воно собі спало.

І поїхала вона з чоловіком до міста. А дитина цілий день не плакала, бо дитина мертва. Приїхають вони з міста до хати — дитина накрита коритом. Жінка говорить чоловікови:

— Твоя сестра удушила нам дитину. Чоловіча сестра каже:

— Ти ж мені говорила, щоб я не входила, як дитина плакати не буде. Я дитині нічого не робила.

Жінка приказує братови убити сестру.

— Убий її і принеси мені з неї руки, ноги й серце.

Посадив брат сестру на фіру і повіз у ліс убивати. А за тою фірою пішов з дому песик. Привіз він її далеко в ліс, а вона каже йому:

— Відрубай мені руки й ноги, а з песика озми серце і віддай свої жінці. А мене пусти, і я собі буду жити в лісі.

І брат відрубав їй руки й ноги, а з пса взяв серце. І відвіз то все жінці. А сестричка залишилася в лісі сама, без ніг і без рук. Кормилася ягодами. І прийшли до неї лісові звірі: медвідь, зайчик і дика коза. Медвідь зализав її рани і носив їй лісову їжу, коза кормила своїм молоком, а зайчик теж носив їй, що міг. І жили вони всі четверо дружно в лісі.

Дівчина мала прекрасний голос і дуже файно звірятам співала. А царя син пішов на полювання і почув дуже гарний спів. Надходить, а там дівчина з медведем, серною і зайцем. Він дуже просив її піти до його дому. Вона ж йому говорить:

— Я без ніг і без рук. Царевич їй каже:

— Я вас на своїх руках занесу до свого дому, і ви станете моєю жоною.

— Я піду до вас разом із своїми звірятами, — сказала вона. Тоді син царя взяв її на руки, а звірі пішли за ними, і прийшли вони всі до царя. Цар питає:

— Що це ти привів мені до хати?

— Тату, — каже він, — я найшов це в лісі. Я цю дівчину беру за жінку. А звірі мусять бути коло неї.

Татови це дуже не вдалося, бо дівчина без рук і без ніг. Але виконати бажання сина мусів. І поженилися вони. І жили вони, і знайшлася межи ними дитина, гарний хлопчик. І тут на цего царя пішов війною другий цар. А безрука жінка сказала:

— Як піде тато на війну, то не виграє, а як підеш ти, то виграєш. Тоді син татови сказав:

— Я піду на війну, бо як підете ви, то не виграєте. А я виграю. Але би ви мені не збиткували жінки, щоб ви все їй давали, що їй потрібно.

Як син поїхав на війну, цар з царицею надумали убити синову жінку й дитину, бо вона каліка.

— Що будемо обходити * каліку в нашому царстві? Це не для нашого сина! Убити!

Цар наказав війську забрати невістку з дитиною й звірями, вибити їх у лісі й захоронити. І насипати велику могилу й зверху поставити хрест.

Царевича жінка дуже просилася у війська, щоб її не вбивали, щоб її пустили. І вона ніколи не повернеться до царя. Жовніри з доброго серця послухали її і відпустили з дитиною і її звірями. Та висипали велику гору, поставили хрест і повернулися до царя. І сказали, що зробили, як він сказав.

А жінка з дитиною та звірятами жили в лісі. Медвідь скрутив таку скрутку, щоб вона могла нести на шиї дитину. Ішли вони, а там була керничка з водою, і стала вона пити води. А дитина виривається з тої скрутки і паде в керничку. Жінка ловить дитину в керничці обрубаними руками. І коли намочила обрубані руки в воді, тут же зробилися руки цілі. І сказав їй бог з неба:

— Пхай у воду й ноги!

Вона намочила у тій воді ноги, і тут же ноги зцілилися. Так бог дав, що наросли в неї руки й ноги.

Тоді вона пішла відвідати свого брата. Як живе брат? Прийшла вона туди і попросилася переночувати. При ній була дитина, а звірята лишилися в лісі. Брат і його жінка її не пізнали і наняли її обходити дитину (вже другу). І вона не признається братови, що вона сестра.

Приїхав царевич, син царя, з війни, питається тата, де жінка. Тато каже:

— Вона померла разом з дитиною.

Тоді він узяв пушку * і пішов на полювання в ліс. Ходить лісом і зустрічає зайця. Хотів його вбити, а зайчик сказав:

— Не бий мене. Твоя жінка жива.

І не став він його бити. І зайчик пішов з ним. Іде він далі і зустрічає козу і медведя. І вони теж пішли за ним.

Зайшов вечір. Полив сильний дощ, вдарили громи. Видить він, є хатина. Думає царевич: «Піду проситися переночувати. Але де ж ці звірі діти?» Тоді залишає звірів у лісі і наказує їм, би нікуди не розходилися. (А звірі знають царевича). І пішов він до хати, і попросився на ніч. Його приймили.

А в другій хаті його жінка співала над маленькою дитиною співанку. Він питає:

— Хто це у вас так співає? А брат його жінки говорить:

— В мене є наймичка, яка бавить дитину.

— Ви можете її мені показати, ту вашу наймичку?

— Та чого ні, — каже, — покажемо.

Виходить наймичка, він подивився, а це його жінка.

— Як ти сюди потрапила? — спитав він. І вона сказала:

— Якби не я, то твій тато програв би війну. А тато мене віддав жовнірам, щоб мене жовніри вбили. А дитина наша топилася в керниці. Я рятувала, і в мене виросли руки й ноги. Так бог дав.

Тоді вона сказала братови, що вона його сестра, і зі своїм чоловіком та звірями повернулася жити додому.

Походження та примітки

* Губи́ти — тут: вбивати.

* Обходи́ти — тут: доглядати.

* Пу́шка — рушниця.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Великий Рожен, Косівського району, Івано-Франківської області
31 грудня 1993 року
Оповідач: Шкрібляк Никола Николайович (1936 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.