Один цар захворів, та й наказав панам, мужикам, міщанам, щоб заходились його розважать, казати брехні, та такої, щоб у ній словечка правди не було. Почали пани цареві брехню казати от, що не збрешуть, так один одному заздрять, говорять один одному:
— Яка там брехня, то правда.
От найшли одного чоловіка, який вмів брехати і привели до царя.
— Ну бреши!
— Як жили ми ще з батьком та хазяйнували, у нас була нива за тридцять верст од нашої хати, а одного року така добра та красива пшениця вродила, одразу поспіла та й сиплеться. У нашого батька було семеро братів.
Пішли ми всі косити, а їсти і пити забули взяти, а косили без відпочинку сім день і сім ночей не ївши і не пивши. Потім пішли додому, а мати таких гарячих галушок подала їсти, то я сів на порозі, а у нас там камінь лежав, одна галушка впала і крізь той камінь пройшла, а потім на сім сажнів у землю ввійшла.
Тут пани як закричать:
— Це може бути: сім днів чоловік вижив не ївши; а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий, це ще не брехня.
От на другий день кличуть його знову брехню казати.
— Я як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. А одного дня поїхав я з ним на охоту й зайця зігнав, а хорт за ним побіг, як догнав, так і ковтнув всього зайця. Тільки задні ніжки було видно. Я як устромив йому руку в рот, так і вивернув, як рукавицю, а після того ще сім років з тим хортом на охоту їздив.
— Це — кажуть, — не брехня, це все може статися.
Звісно, панів завидки беруть, що простий чоловік, та так бреше. Почали вони царя розбалакувати, почали розбалакувати, та й переконали царя, що це правда.
От і на третій день іде чоловік до царя. Цар сидить, а коло нього увесь чин, генерали, сенатори, пани. От чоловік той каже:
— Як господарювали ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч гривень, а оцей п’ятдесят тисяч гривень, а цей десять тисяч гривень так усіх по імені зве і гроші вищитує.
Цар питає тих панів:
— Це правда, чи брехня?
А панам же сором сказати, що чоловік краще за них збрехав, та кажуть:
— Правда, правда.
— А коли правда, то заплатіть.
Прийшлося їм платити, нічого не вдієш. Заплатили вони чоловікові. Він забрав гроші, ще й цар йому щось дав, та й пішов собі додому.
Брехня Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Захворів раз якийсь цар і дає указ всім дворянам, всім селянам, всім міщанам до нього збиратися і його бавити, брехнею розважати. Та такою, щоб в ній і словечка правди не було. Ось дворяни що не збрешуть, то з заздрості один до одного і кажуть:
— Та яка ж це, мовляв, брехня, це суща правда.
От і з’явився один мужик.
— Я, — каже, — можу!
— Ну, бреши.
— Ось як жили ми, — каже, — ще з батьком та господарством займалися, так була в нас нива за тридцять верст від села, і вродила один рік пшениця. Та така гарна, відразу ж і поспіла і обсипається. А було нас семеро братів. Як пішли ми косити, а хліба і забули взяти. І косили без перепочинку сім день та сім ночей, не ївши, не пивши. А як підійшла неділя, ми додому вечеряти. Прийшли, а мати і подала нам таких гарячих галушок. Сіли ми на порозі, а у нас там камінь лежав. Як сів я на той камінь, як схопив галушку, а вона крізь мене так і проскочила, та ще й крізь камінь пройшла, та ще на сім сажнів у землю ввійшла!
Тут пани й кажуть:
— Що ж, — кажуть, — це може трапитися: сім днів не ївши мужик виживає, а що галушка камінь пробила, то, може, то був мірошницький камінь. Це, — кажуть, — ще не брехня!
От звуть його знову назавтра брехні розказувати.
— Я, — говорить мужик, — як став сам господарювати, все на полювання ходив. А був у мене такий хорт, що я ніколи його не годував. Ось поїхав я раз з ним на полювання, підняв зайця, нацькував хорта, а хорт за ним. Наздогнав його і проковтнув, тільки задні ніжки видно. Зліз я тоді з коня і до хорта. Як засунув йому руку в рот, так і вивернув його, як рукавицю, а після того ще сім років з тим хортом полював.
А пани знову:
— Е, — кажуть, — це ще не брехня, все це може статися.
Відомо, панів заздрість бере, як, мовляв, так: простий мужик, а їх перед царем криє. Почали царя так і сяк заговорювати, і запевнили, що це, мовляв, правда. Ось іде мужик, і на третій день до царя. Цар сидить, а навколо нього всі чини, генерали, сенатори, все. От мужик каже:
— Як хазяйнували ми з батьком, так от цей пан позичив у нас сто тисяч, а цей ось п’ятдесят, а цей — десять.
Та так всіх по іменах і називає і гроші підраховує. Цар і запитує:
— Ну що, правда?
А панам соромно зізнатися, що мужик краще їх збрехав, і:
— Правда, правда!
— А коли правда, то й сплатите.
Довелося їм платити. Забрав той гроші. Та ще й цар йому щось дав. І пішов собі мужик додому.
Брехня Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Панок — сухий пеньок був дуже ласий до казок. Раз, коли була неділя, він покликав до себе батрака і каже:
— Справа ось яка.
На стіл насипав золота копицю і каже:
— Батраку, розкажи мені яку-небудь небилицю, щоб я сказав тобі: брехня. Тоді все золото буде твоє.
Батрак сказав:
— Гаразд. Хай буде й так. Найнявся я в одного пана бджоли пасти. А бджіл було тих 100 роїв. Забув я, чи пив той мед чи їв. Утром треба було вставати і кожну бджілку напоїть, і кожну бджілку подоїть.
— Може й так.
— Одного дня щитаю, не хватає одинадцяти бджіл. Де ж мої бідні бджілки подівались? Дивлюсь, десять летять, а одну бджілку вовки на шмаття за лісом роздирають. Смикнув себе за чуба, пролетів і загруз по самого пупа біля лісу, біля своєї бідної бджілки. Побіг до себе, взяв я штик, відкопав і спас я свою бідную бджілку. Хоч вірте, хоч ні, з своєї бідної бджілки сім бочок сала насолив.
Пан згодився:
— Може й так. Може й так.
— Зібрав я з бідної бджоли кості, бо косарі коситимуть і коси потуплять.
Пан витріщив очі:
— Як? Та може й так, може й так.
— Один кістяк я взяв і кинув, а він уперся аж у небо. Ой, лаятимуть же святі. Полізу та й заберу кістяк. Пішов до верболоза, сплів вірьовку та й поліз на небо. Глядь, на небі хмарки трясуться, а в хаті святі горілку п’ють. Думаю: «Хай їм біс, а то ще хтось заїде в ніс». Пішов спускатися на низ до верболозу, вірьовка кінчається. Я доточив і спустився вниз аж у верболіз. І що ж я бачу? Бачу, що ваш покійний батенько обшарпаний свиней пасе.
Пан очі витріщив, як рак, і каже:
— Брехня!
— Все золото моє!
Бабусі були глухі і ті сміялися: хі-хі. Один півень славний в курнику кричав: «Ку-ку-рі-ку, хвала і слава батраку!»
Брехня Українська народна казка Кіровоградщини
Жили дід і баба, і було в них п’ятеро дітей. От дід і каже:
— Давай скажемо дітям, що йдемо по гриби, заведемо їх у ліс і покинемо.
От зібрали вони дітей і кажуть:
— Ходімо по гриби у ліс.
Найменший хлопчик набрав у кармани камінчиків і пішли вони. Коли дійшли до лісу, то він кидав камінчики на стежку. Дід і баба залишили дітей у лісі і пішли додому.
Полягали спати, аж хтось стукає у вікно. Дід з бабою побачили, що прийшов найменший хлопчик і питають:
— Ти один?
— Так, я один, упустіть мене.
Коли дід з бабою відчинили двері, усі п’ятеро дітей зайшли до хати.