Українські народні казки

Брехня

Українська народна казка Поділля

Один цар захворів, та й наказав панам, мужикам, міщанам , щоб заходились його розважать, казати брехні, та такої, щоб у ній словечка правди не було. Почали пани цареві брехню казати от, що не збрешуть, так один одному заздрять, говорять один одному:

— Яка там брехня, то правда.

От найшли одного чоловіка, який вмів брехати і привели до царя.

— Ну бреши!

— Як жили ми ще з батьком та хазяйнували, у нас була нива за тридцять верст од нашої хати, а одного року така добра та красива пшениця вродила, одразу поспіла та й сиплеться. У нашого батька було семеро братів.

Пішли ми всі косити, а їсти і пити забули взяти, а косили без відпочинку сім день і сім ночей не ївши і не пивши. Потім пішли додому, а мати таких гарячих галушок подала їсти , то я сів на порозі, а у нас там камінь лежав , одна галушка впала і крізь той камінь пройшла, а потім на сім сажнів у землю ввійшла.

Тут пани як закричать:

— Це може бути: сім днів чоловік вижив не ївши; а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий, це ще не брехня.

От на другий день кличуть його знову брехню казати.

— Я як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. А одного дня поїхав я з ним на охоту й зайця зігнав, а хорт за ним побіг, як догнав, так і ковтнув всього зайця. Тільки задні ніжки було видно. Я як устромив йому руку в рот, так і вивернув, як рукавицю, а після того ще сім років з тим хортом на охоту їздив.

— Це — кажуть, — не брехня, це все може статися.

Звісно, панів завидки беруть, що простий чоловік, та так бреше. Почали вони царя розбалакувати, почали розбалакувати, та й переконали царя, що це правда.

От і на третій день іде чоловік до царя. Цар сидить, а коло нього увесь чин, генерали, сенатори , пани. От чоловік той каже:

— Як господарювали ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч гривень, а оцей п’ятдесят тисяч гривень, а цей десять тисяч гривень так усіх по імені зве і гроші вищитує.

Цар питає тих панів:

— Це правда, чи брехня?

А панам же сором сказати, що чоловік краще за них збрехав, та кажуть:

— Правда, правда.

— А коли правда, то заплатіть.

Прийшлося їм платити, нічого не вдієш. Заплатили вони чоловікові. Він забрав гроші, ще й цар йому щось дав, та й пішов собі додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

186 (6452). Брехня. СУС —. Записано 2009 року.
Оповідач: Дідусенко Галина Гаврилівна (1954 року народження) Пеньківка Літинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Брехня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Захворів раз якийсь цар і дає указ всім дворянам, всім селянам, всім міщанам до нього збиратися і його бавити, брехнею розважати. Та такою, щоб в ній і словечка правди не було. Ось дворяни що не збрешуть, то з заздрості один до одного і кажуть:

— Та яка ж це, мовляв, брехня, це суща правда.

От і з’явився один мужик.

— Я, — каже, — можу!

— Ну, бреши.

— Ось як жили ми, — каже, — ще з батьком та господарством займалися, так була в нас нива за тридцять верст від села, і вродила один рік пшениця. Та така гарна, відразу ж і поспіла і обсипається. А було нас семеро братів. Як пішли ми косити, а хліба і забули взяти. І косили без перепочинку сім день та сім ночей, не ївши, не пивши. А як підійшла неділя, ми додому вечеряти. Прийшли, а мати і подала нам таких гарячих галушок. Сіли ми на порозі, а у нас там камінь лежав. Як сів я на той камінь, як схопив галушку, а вона крізь мене так і проскочила, та ще й крізь камінь пройшла, та ще на сім сажнів у землю ввійшла!

Тут пани й кажуть:

— Що ж, — кажуть, — це може трапитися: сім днів не ївши мужик виживає, а що галушка камінь пробила, то, може, то був мірошницький камінь. Це, — кажуть, — ще не брехня!

От звуть його знову назавтра брехні розказувати.

— Я, — говорить мужик, — як став сам господарювати, все на полювання ходив. А був у мене такий хорт, що я ніколи його не годував. Ось поїхав я раз з ним на полювання, підняв зайця, нацькував хорта, а хорт за ним. Наздогнав його і проковтнув, тільки задні ніжки видно. Зліз я тоді з коня і до хорта. Як засунув йому руку в рот, так і вивернув його, як рукавицю, а після того ще сім років з тим хортом полював.

А пани знову:

— Е, — кажуть, — це ще не брехня, все це може статися.

Відомо, панів заздрість бере, як, мовляв, так: простий мужик, а їх перед царем криє. Почали царя так і сяк заговорювати, і запевнили, що це, мовляв, правда. Ось іде мужик, і на третій день до царя. Цар сидить, а навколо нього всі чини, генерали, сенатори, все. От мужик каже:

— Як хазяйнували ми з батьком, так от цей пан позичив у нас сто тисяч, а цей ось п’ятдесят, а цей — десять.

Та так всіх по іменах і називає і гроші підраховує. Цар і запитує:

— Ну що, правда?

А панам соромно зізнатися, що мужик краще їх збрехав, і:

— Правда, правда!

— А коли правда, то й сплатите.

Довелося їм платити. Забрав той гроші. Та ще й цар йому щось дав. І пішов собі мужик додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Головенко Тамара Микитівна, Дніпропетровська область, Жовтневий район, Личково
13 (7162). Брехня. СУС порівн. 1920Н*. Записала учениця Лифар Катерина 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Брехня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Танок — сухий пеньок був дуже ласий до казок. Раз, коли була неділя, він покликав до себе батрака і каже:

— Справа ось яка.

На стіл насипав золота копицю і каже:

— Батраку, розкажи мені яку-небудь небилицю, щоб я сказав тобі: брехня. Тоді все золото буде твоє.

Батрак сказав:

— Гаразд. Хай буде й так. Найнявся я в одного пана бджоли пасти. А бджіл було тих 100 роїв. Забув я, чи пив той мед чи їв. Утром треба було вставати і кожну бджілку напоїть, і кожну бджілку подоїть.

— Може й так.

— Одного дня щитаю, не хватає одинадцяти бджіл. Де ж мої бідні бджілки подівались? Дивлюсь, десять летять, а одну бджілку вовки на шмаття за лісом роздирають. Смикнув себе за чуба, пролетів і загруз по самого пупа біля лісу, біля своєї бідної бджілки. Побіг до себе, взяв я штик, відкопав і спас я свою бідную бджілку. Хоч вірте, хоч ні, з своєї бідної бджілки сім бочок сала насолив.

Пан згодився:

— Може й так. Може й так.

— Зібрав я з бідної бджоли кості, бо косарі коситимуть і коси потуплять.

Пан витріщив очі:

— Як? Та може й так , може й так.

— Один кістяк я взяв і кинув, а він уперся аж у небо. Ой, лаятимуть же святі. Полізу та й заберу кістяк. Пішов до верболоза, сплів вірьовку та й поліз на небо. Глядь, на небі хмарки трясуться, а в хаті святі горілку п’ють. Думаю: «Хай їм біс, а то ще хтось заїде в ніс». Пішов спускатися на низ до верболозу, вірьовка кінчається. Я доточив і спустився вниз аж у верболіз. І що ж я бачу? Бачу, що ваш покійний батенько обшарпаний свиней пасе.

Пан очі витріщив, як рак, і каже:

— Брехня!

— Все золото моє!

Бабусі були глухі і ті сміялися: хі-хі. Один півень славний в курнику кричав: «Ку-ку-рі-ку, хвала і слава батраку!»

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ковтун Іван Іванович (1945 року народження), Дніпропетровська область, Царичанський район, Ненадівка
27 (7176). Брехня. СУС порівн. 1920Н*. Записала вчитель зарубіжної літератури Коба Валентина Іванівна 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.