Українські народні казки

Брехун
Українська народна казка Бойківщини

Слухай, Іване, — каже пан, — всі говорять, що ти брехун. Я не знаю, чи брехун ти, але кажуть, що ти — брехун, і я тобі ніколи нічого не повірю. Але ти раз так збреши, аби я тобі повірив.

— Пане, — каже, — що я буду вам брехати?

— Що-небудь збреши, аби повірив, і дам тобі коня, бо я тобі нічого не вірю.

— Добре, я збрешу, але нині не маю коли, бо спішу. Та й говорить, та все задки поступає.

— Іване, ти збреши та й усе.

— Та не маю часу, бо онде міняють порцеляну за попіл. Я маю трохи попелу, то шкода, щоб пропав. Виміняю порцеляни та й тоді будемо говорити.

— Та де це, Іване?

— Там і там. Та й побіг Іван.

А пан каже до жінки:

— Слухай, та й у нас є багато попелу. Ану наберім!

Набрали в мішки попелу й везуть. А Іван уже вертається. Вони й питаються:

— Іване, а є ще ті, що міняли порцеляну на попіл?

— Пане, ви повірили мені, а я брехав. Ви казали, аби я щось збрехав, то я й збрехав.

— Іване, аби тобі нещастя за це було! Та ти казав, що збрешеш, але нині не маєш коли. Ти так ся квапив...

— Ну то, пане, я й тото збрехав, я все збрехав.

— То я вже більше нічого не буду тебе питати. Приходи по коня. Та й дав йому пан коня. За то, що збрехав.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
27 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.