Українські народні казки

Бровко

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

А оце що я Вам, діточки, розкажу? А розкажу я вам про Бровка. Та й гарний же песик був! А тільки ж тяжко старий та плохий став. Хазяїн бачить, що годує його даром, що хазяйство він охранять уже не може, то й прогнав з дому. Іде Бровко по полю і плаче-плаче горько, а сльози так і ллються. Коли ж оце навстріч йому вовк та й питає:

— Чого тут мотаєшся?

— Прогнав хазяїн, їсти хочу.

— А хочеш, Бровку, оп’ять додому?

— Хочу, вовчику-братику, дуже хочу, зроби щось!

І сказав йому вовк, що як вийдуть хазяї на поле бараболю копати, то він вкраде дитину. А щоб Бровко в нього ніби одняв дитину. І щоб вовк з Бровком побились нарошне між собою. Так і рішили вони.

Прийшов той день. Хазяї копають барабольку, понаклонялись, спинки болять, а дитинка лежить на межі, на неї ніхто не дивиться.

Заморились батьки, сіли під деревом обідать, горілочки випили та й придрімнули. Коли це чують, дитя закричало. Як підхватиться мати, а дитина в куряві скрилась. Хтось її в зубах поніс. А це оказався вовк. Мати і батько кинулись вслід, а хіба ж догонять?

Крик стоїть на все поле. І про бараболю забули, куди там копать, як дитини вже нема. І тут бачать, знову щось мчиться до них у пилюці. Аж це Бровко схватив дитя за сорочечку і несе до них. Підбіг і кинув на землю перед хазяями. Як батьки кинулись до дитинки, схватили її на руки, цілують, обнімають, радуються. А про собаку й забули.

А він стоїть так скромно збоку і смотре на них. Тут вони про нього вспомнили, начали хвалить, гладить. Вернулись всі додому. Бровку кусок м’ясця кинули, теплу будку поставив хазяїн. Пішли усі в хату, радуються, сміються. Хазяйка виходить з хати, несе собачці молочка, налила в мисочку, а його нема. Позвала знову, ніде Бровка нема. А він в це врем’я був уже біля лісу і той кусок м’яса приніс вовкові, як дяку за таку видумку. Оддав м’ясо, поблагодарив і побіг додому.

Прибіг додому і зразу в будку, щоб ніхто не замітив, де він був. А ніхто й не замітив, бо всі були заняті коло дитини. Так і дожив Бровко з хазяями до своєї глибокої старості і ще побачив, як хазяйський син став дорослим і женився.

І все закінчилось добре, потому що в казках і має бути все нормально. От таку казку, дітки, мені розказувала ще моя бабуся, а я розказала вам.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Стрільчук Світлана Василівна (1939 року народження), Дніпропетровська область, Самарський район,
5 (7160). Бровко. СУС 101. Записала учениця 8 класу Тішкіна Юлія 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.