Українські народні казки

Була й така молитва
Українська народна казка Закарпаття

БУЛА Й ТАКА МОЛИТВА — Українська народна казка Закарпаття
БУЛА Й ТАКА МОЛИТВА — Українська народна казка Закарпаття

Було де не було, тягни, біла кобило! Біла не змогла, чорна їй помогла...

В однім селі служили піп і дяк. Жили собі добре, та все бідкалися, що голодні, цураві, босі. Та що досудилися? Досудили піп і дяк, що вкрадуть від бідної вдовиці теличку, заріжуть і поділяться.

Так і вчинили. Коли все було готове, прийшла черга ділитися. Піп пошкодував дати дякові половину краденого.

— По закону божому тобі, дяче, належить тільки семина.

— По якому-такому закону? Такого закону я не знаю... Довго сварилися — почало світати. Треба було поспішати з дільбою.

— Знаєш що, дяче, — каже піп. — Заховаймо теличку до ночі. Дяк зажурився:

— Та куди її заховати? Люди можуть увидіти. Що тоді буде?

Міркували, міркували й доміркували, що найліпше буде заховати телицю у вівтарі.

Коли бідна вдовиця побачила, що теличка а двору пропала, пішла її шукати. Ходить, плачучи, від хати до хати, знайти не може, далі думає: «Дам я на боже! Бог мене вислухає і в біді порятує...».

Прийшла жінка до попа:

— Пане превелебний!, Якийсь чорт украв у дітей теличку. Була надія на корівку, а тепер — еге...

— Треба, небого, відслужити молитвицю. Телиця буде... дасть бог.

Дала жінка попові гроші на молитву, щоб у церкві службу відправив.

Піп і дяк служать молитву. Зайшла до церкви жінка, стала небога навколішки і сама молиться. Проходив дяк коло жінки з кадильницею і заспівав: «Не плач, не плач, вдовице, у вівтарі твоя телиця!»

Почув піп дяка й собі: «Дяче, небораче-дяче! Буде тобі, буде й мені. Твої ноги, мої роги, а телиця по половині!»

Так, правлячи службу божу, піп і дяк договорилися.

А бідна вдовиця пішла з церкви в надії, що бог теличку пошле...

Походження та примітки

Була й така молитва. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1831+1791А *. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 157 — 158. У інших казкарів збірки варіанти сюжету не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Дивіться також: