Українські народні казки

Бідний батько та його сини

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив бідний чоловік. У нього було три сини. Найстаршого звали Петром, середульшого Гаврилом, а найменшого — Іваном. Коли хлопці виросли, батько покликав їх до себе та й каже:

— Старий я став, не можу вас прогодувати. Ідіть собі в світ, шукайте роботу, а через рік повертайтесь додому. Хто з вас найбільше заробить, той залишиться коло мене.

Розійшлися сини в різні сторони, й кожний найшов собі службу. Минув рік. Повернувся додому найстарший син, приніс з собою багато грошей. Другого дня повернувся середульший син. Він приніс золото. На третій день повернувся наймолодший, але не приніс нічого.

Розсердився батько на найменшого сина і вигнав його з дому. Пішов хлопець світ за очі. Ішов, йшов, аж поки не настав вечір. Зайшов до лісу, сів на пеньок і почав їсти. Та все думає бідолашний, що йому робити, куди податись. Аж раптом перед ним з’явився велетень.

— Чого ти, хлопче, зажурився? — питає велетень.

Іван про все йому розповів.

— Якщо хочеш, то йди до мене у найми! — запропонував Іванові велетень.

Іван погодився та й пішов за велетнем у гущавину, де була його хата.

Жилося Іванові добре. Роботи було мало. Велетень навчив хлопця їздити на коні, битися шаблею. Навчив читати, писати. Минув рік. Приходить одного дня велетень додому й каже Іванові:

— Приготуй, Іване, коня, зброю та й їдь на південь. Там знайдеш великий замок. У ньому живе змій, якого ти повинен убити.

Хлопець зібрався та й поїхав. Три дні був у дорозі, а на четвертий побачив великий чорний замок, огороджений чорною стіною. В’їхав Іван за огорожу, а там змій сидить. Побачив Івана та й каже:

— Що тобі тут треба?

— Я приїхав битися з тобою! — відповів Іван.

Змій розреготався і кинув у Івана залізною палицею. Та Іван відскочив і палиця пролетіла повз нього. Тоді хлопець вхопив ту палицю, прицілився добре та як шпурне та й забив змія до смерті. Зайшов до замку, знайшов там чорного коня і забрав з собою.

Повернувся Іван додому, віддав коня велетню. Той похвалив хлопця, а коня завів до стайні. Минув час. Велетень знову кличе Івана й каже:

— Тепер мусиш їхати на північ. Проїдеш непрохідні ліси, болота і там побачиш замок. Там живе ще один змій. Багато горя завдав він людям, треба і його вбити.

Іван зібрався і поїхав на північ. їхав, їхав, поки не заїхав у густий ліс. Цілий день прорубував він собі дорогу, доки не застала його ніч. Спутав Іван коня, а сам ліг спати. Та недовго спав. Прокинувся й бачить, що дерева довкола розступилися. Все навкруг сяє, земля вкрилась пахучими квітами. Над головою Івана, на гілці дерева сидить сова і розмовляє з горлицею.

Прислухався Іван і довідався, що цей ліс був заклятим, все тут було мертве. І тільки коли в цей ліс прийшов Іван, прорубавши дорогу, і дійшов до середини, в лісі все ожило.

Знов заснув Іван. А коли прокинувся, то побачив, що він на краю лісу, а перед ним простелилося поле, вкрите квітами. Осідлав коня й поїхав далі. Недовго їхав, коли побачив замок, оточений стіною. Влетів Іван на двір замку й одразу почав битися із змієм. Швидко покинула змія сила. Забив його Іван, а із замку забрав коня й поїхав до велетня.

Зрадів господар, побачивши Івана. Взяв коня і відпустив хлопця відпочивати. Та недовго Іван відпочивав. Довелося їхати на схід, щоб побороти третього змія. На цей раз довелося їхати безводними степами й пустелями.

Нарешті приїхав до великого білого замку. Тут довелося витримати найбільший бій. Та побив він і третього змія, забрав від нього білого коня й повернувся назад. По дорозі назад Іван побачив, що пустелі зазеленіли, наповнилися водою озера, на деревах співали пташки.

Заїхав він до одного міста. Аж там всі люди плачуть, бо страшенний дракон викрав князеву доньку і заніс її до печери. Іван зібрався й поїхав до печери й став гукати:

— Гей, ти, вилазь, буду з тобою битися!

Допіру сказав це, як з грізним криком і громом вискочив дракон. Іван стрибнув на свого коня й кинувся драконові назустріч.

Почався бій страшний. Іван рубав драконові усі голови одну за одною, але на їх місці виростали нові. Чує Іван, що покидають його сили. Дракон звалив його разом з конем під себе і почав душити. Та Іван підставив меч і розпоров драконові черево.

Глянув Іван, а недалеко стоїть князівна. Взяв він її на коня і завіз до міста. А тут люди побиваються, плачуть за князівною.

— Годі плакати! Я жива, а Іван — мій рятівник! — сказала дівчина.

Зраділи люди, повели Івана з дівчиною до князя. А той як побачив її

веселою і щасливою, заплакав з радості. Коли ж довідався, хто врятував його дочку від загибелі, видав князівну за Івана. Почався такий банкет, якого ще ніхто не бачив.

Іван запросив і свого господаря велетня. Але не давала Іванові спокою думка: чому його господар сам не ходив боротися? От він і спитав велетня:

— Ви на мене не сердьтеся, але скажіть, чому ви самі не пішли боротися із зміями, а. посилали мене?

Велетень посміхнувся і відповів:

— Бачиш, синку, коли велике діло зробить сильний і мудрий, воно не має тої сили. Пам’ятай, що великі справи роблять не ті люди, які мають багато сили і багато знають, а ті, що мають велику волю і бажання.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

175 (5223). Бідний батько та його сини. СУС 3001. Записано 2008 року. Вишневська Ніна Карпівна (1932). Черкаська область, Уманський район, Юрківка