Українські народні казки

Бідний у місті
Українська народна казка Бойківщини

Був бідний чоловік. Мав много дітей і не міг собі ради дати. Взяв він ціп та й іде молотити. Іде на Дністер, там багато грошей платять, він іде там молотити. Молотив і вдень, і вночі, і заплатили йому за тото. А він каже:

— Я би за ті гроші щось купив дітям. Йому кажуть:

— Та ви тут нич не купите, йдіть до міста.

Іде він до міста. Закурив би файку, а не має огню, сірки не має. Дивиться, їде поїзд. З поїзда йде дим. Він вибігає назустріч поїздови і піднімає руки: «Гай, станьте!». Поїзд став. Вибігає машиніст і питає:

— Що сталося, діду?

— Та я, — каже, — хочу огня, вижу, що у вас куриться.

Машиніст зневажливо подивився на діда, плюнув, вернувся до паровоза, і поїзд поїхав далі. А дід почухався і пішов із своїм ціпом своєю дорогою.

Заходить до міста. І не знає, де що купити, бо він ще в місті не був. Дивиться на великі доми і не знає, куди йому йти. Заходить з тим ціпом у ресторан. У офіцерський ресторан він трафив. Видить, що всі

їдять, та й він сідає в крісло. Вносять офіцерам їсти, а він не знає, як говорити, щоби й йому дали, бо голоден.

Дивиться він на офіцера, який сидить напроти нього, а офіцер дивиться на діда і на його ціп. І подумав офіцер, що це артист, який так убрався для вистави. Та й питається офіцер:

— Коли буде вистава?

А дід не розуміє, що в нього офіцер питає. Офіцер каже до свого сусіда, іншого офіцера:

— Слухай, у нашому місті сьогодні, певно, буде вистава. Цей уже вбрався для вистави.

А дід каже до того офіцера:

— Я хочу їсти. А офіцер йому:

— Питайте там.

— Я не питаю, — каже, — бо не знаю, що мені дадуть. Чи таке, як вам?

Офіцер гойкає офіціянтку, офіціантка надходить.

— Дайте чоловіку їсти.

— А що дати?

— Тото, що я їм. І дали йому тото.

А офіцери встають і всі разом виходять. А той, що за одним столом з дідом сидів, трошки зачепився за його ціп. Та й каже:

— Пардон. А дід йому:

— Я не Пардон пишуся. А пишуся Ільків.

Офіцери вийшли, а дід лишився сам. Та й побачив, що на тарілках залишилося ще багато їжі. Він то поїв, поїв і дуже добре наївся.

А той офіцер, що напроти нього сидів, вернувся, показує на ціп і питає діда:

— Що то у вас за зброя така?

— А то ціп. Я молотив та й дітям трошки грошей заробив. Не знаю, що де купити.

Офіцер каже:

— То ходіть зо мною. Я вам поможу. Та й ідуть вони разом, а офіцер питає:

— Скільки у вас дітей?

— Шестеро.

— То треба кожній дитині щось купити.

— Я так і хочу зробити.

І поводив його офіцер по магазинах, і накупив собі чоловік, що треба було. Та й каже він офіцерови:

— Я не маю то в чім нести.

Вибрав йому офіцер файну торбу, поміг то все заладувати. Бідний подякував офіцерови, і вони попрощалися.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Кіндратів, Турківського району, Львівської області
20 серпня 1990 року
Оповідач: Зубрицька Катерина Олексівна (1926)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.