Українські народні казки

Бідний чоловік і смерть

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у далекому селі бідний чоловік. Було в нього одинадцять дітей, аж народився дванадцятий. Вже у своїм селі чоловік стидився хрестити дитину, бо не мав що покласти кумові на стіл. От він і каже жінці:

— Візьму дитину і понесу в друге село, може знайду там чоловіка, який її потримає в церкві. От і гостинця не треба.

Та й пішов. Іде і зустрічає дорогою жінку, а обличчя в неї не видно. От чоловік їй вклонився, і вона йому у відповідь. Чоловік їй і каже:

— Так і так, чи не потримали б ви в церкві мою дитину, чи не були б за куму?

— Та чого б ні, — відповіла зустрічна.

Похрестили дитину і вертаються додому. Чоловік і каже:

— Ой, кумонько, не знаю чим вас і пригостити. Вдома ж у мене і стіл не вкритий.

А кума йому:

— Іди до сіней. Там знайдеш і бублики і цеберку вина.

Не повірив їй бідняк, та тільки відкрив двері у сіни аж там повно бубликів, а у цеберці вино аж через край ллється. Заніс все те добро чоловік у хату та й пригощає. От кума наїлася і каже хазяїну:

— Чи ж ти знаєш, хто я?

— Ні, не знаю .

— Я — смерть. І хочу тобі допомогти. Зроблю тебе лікарем. Коли прийдеш до хворого, будеш мене бачити. Якщо я стоятиму коло ніг, кажи родичам, що врятуєш хворого, а коли коло голови, кажи, що вже пізно що-небудь робити .

І пішла по селах слава, який же добрий лікар об’явився. Розбагатів чоловік, хазяїном став. Дітей поженив. Незчувся , коли й час помирати прийшов. І задумався чоловік, як йому смерті уникнути. І додумався. Зробив собі на кроваті колесо.

Прийшла смерть. Стала коло голови, а чоловік круть колесом і повернувся до смерті ногами. Довго так морочилася із ним смерть, а тоді дозволила ще пожити.

Дожив чоловік до ста років, знову з’явилася смерть. Стала коло голови, а чоловік знову колесом круть. Ще бач не нажився.

А смерть і каже:

— Крути, куме, не крути, а помирати треба.

Зажурився чоловік та й каже:

— А дозволь, кумонько, перед смертю мені покурити дідівську трубку.

Зжалилася над ним кума, дозволила. Закурив чоловік та так димком попихкує і від задоволення аж очі прикриває. Смерть і каже:

— А що , куме, так вже добре курити?

— Ой добре, кумонько! Так добре, що сам у трубку вліз та не можу, — відповів їй чоловік.

— А я можу! — сказала смерть та й вскочила у трубку.

А чоловік швидко трубку заткнув стеблом і став собі жити. Пожив ще років десять, та й став уже сам смерть просити, а вона не приходить. Згадав чоловік, що вона в трубці сидить, та й випустив.

— Візьми мене до себе, — просить чоловік смерть.

А вона спересердя й каже:

— Щоб ти, куме, жив доти, поки з тебе не зостануться самі кості.

І помирали люди в селі і старі, і молоді, а чоловік жив, аж поки кістки не розсипалися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Панцевич Ганна Костянтинівна (1949 року народження), Дніпропетровська область, Межівський район, Новопавлівка 249 (7394). Бідний чоловік і смерть. СУС 332. Записала Задерей Юлія 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.